❦
Неділя, 25 березня 1883
Dimanche 25 mars 1883
Від учорашньої другої години я в такій тривозі, яку зрозуміють, коли я скажу, чому. Вільвʼєль приходить мене провідати й питає, чи маю я звістки про Салон. Та ні. Як це, ви нічого не знаєте? Нічого. Але ж вас прийняли. Я про це нічого не знала. Поза сумнівом, бо вже дійшли до літери «С».
Depuis hier deux heures je suis dans des transes qu’on comprendra lorsque j’aurai dit pourquoi Villevielle vient me voir et demande si j’ai des nouvelles du Salon. Mais non. Comment vous ne savez rien ? Rien. Mais vous avez passé. Je n’en savais rien. Sans doute puisqu’on est à la lettre C.
І це все. Я пишу насилу, руки мені тремтять, я почуваюся наче розладнана, на шматки, на лахміття.
Et voilà tout. J’écris avec peine, les mains me tremblent, je me sens comme désorganisée, en morceaux, en loques.
Потім приходить Аліса й каже: вас прийнято.
Puis arrive Alice qui dit: vous êtes reçue.
Прийнято. Як? Без номера.
Reçue. Comment ? Sans numéro.
Цього ще не знають. Я й не сумнівалася, що мене приймуть.
On n’en sait rien encore. Je ne doutais pas de mon admission.
Панна де Вільвʼєль вам нічого не сказала? Я повторюю слова Вільвʼєль. Тільки? Тільки те, що це пан Жюліан повідомив їй, що вас прийнято. Аліса почула таке:
Mademoiselle de Villevieille ne vous a rien dit ? Je répète les paroles de Villevieille. Seulement ? Seulement c’est M. Julian qui lui a annoncé que vous êtes reçue. Alice a entendu ceci:
— Панну Марі прийнято.
— Mlle Marie est reçue.
— І пастель теж?
— Le pastel aussi ?
— Ні, але голову Ірми.
— Non mais la tête d’irma.
І вони перекинулися кількома нерозчутими словами, певно, щоб пояснити, що то за голова Ірми, бо про цю другу роботу ніхто не знав. Що ж до пастелі, то про неї ще не може бути й мови, спершу мають пройти всі картини олією, аж до літери «L». А тоді вже...
Et ils échangèrent quelques mots pas entendus, sans doute pour expliquer quelle tête d’irma, car personne ne savait ce deuxième envoi. Pour ce qui est du pastel il ne peut en être encore question, il faut d’abord que tous les tableaux à l’huile aient passé, jusqu’au L. Et alors...
А якби голова Ірми була єдиною? Це був би провал диявольський і Ні. Чи відчуваєте ви цей удар?
Si la tête d’irma était la seule ? Ce serait un four diabolique et Non. Sentez-vous le coup ?
Щойно уява переступає певні межі, усе видається можливим.
Dès que l’imagination franchit certaines limites tout paraît possible.
А до того ж мама, тітка, усі в такій тривозі, що мене це дратує до краю. Я доклала великих зусиль, щоб бути як завжди й приймати гостей.
Et avec ça maman, ma tante, tout le monde est dans une inquiétude qui m’agace au suprême degré. J’ai fait de grands efforts pour être comme à l’ordinaire et recevoir le monde.
Приходив пан Лапорт, але я вдягалася...
M. Laporte est venu mais je m’habillais...
На обіді Енгельгардти, Божидар, принцеса, Аліса.
A dîner les Engelhardt, Bojidar, la princesse, Alice.
Я бавлюся, добираючи слова на -аж, щоб співати «Бастьєн-Лепаж»... Це рятує мене від цілковитого виснаження —
Je m’amuse à donner des mots en age pour chanter Bastien-Lepage... Cela me sauve de la prostration-
У Розалі такий дивний вигляд. А коли я питаю, що з нею, вона має такий вигляд, що ще трохи — і заплаче. А я не наважуюся нічого питати. Аліса ночує тут, я влаштовую їй ліжко у своїй кімнаті, і ми розмовляємо про Бастьєна до першої. Через кожне нове слово на «-аж» я знову запалювала свічку, щоб його записати, у нас їх уже понад сто пʼятдесят... Та байдуже... Учора я телеграфувала Жюліанові й досі не маю відповіді, а вже третя пополудні... І я нічого не знаю. І це...
Rosalie a un air si drôle. Et quand je lui demande ce quelle a, elle a l’air, pour un peu elle pleurerait. Et je n’ose rien demander. Alice passe la nuit ici, je lui arrange un lit dans ma chambre et nous causons de Bastien jusqu’à une heure. Chaque nouveau mot en âge faisait que je rallumais la bougie pour l’inscrire, nous en avons plus de cent cinquante... C’est égal... J’ai télégraphié hier à Julian et n’ai pas encore de réponse, et il est trois heures de l’après-midi... Et je ne sais rien. Et c’est...
Я надіслала ще одну телеграму, і за пʼять хвилин отримала записку від Жюліана, яку переписую дослівно:
J’ai envoyé une autre dépêche et cinq minutes après j’ai reçu un mot de Julian que je copie textuellement:
Переписаний лист · Billet de Julian à Marie, 25 mars 1883«О наївносте, о піднесене невідання. Я нарешті їх розвію: прийнято з №3! Принаймні, бо я знаю декого, хто хотів для вас №2. А тепер — переможниця. Вітання й поздоровлення».
« Ô naïveté, ô sublime ignorance. Je vais enfin vous dissiper: reçue avec n° 3 ! Au moins, car je connais quelqu’un qui voulait un n° 2 pour vous. Et maintenant vainqueur. Salut et Félicitations. »
Це не радість, але це спокій. Не віриться, щоб навіть №1 міг мене потішити після цих двадцяти чотирьох годин принизливих тривог.
Ce n’est pas une joie, mais c’est la tranquillité. Je ne crois pas en le n° 1, lui-même pourrait me faire plaisir après ces vingt-quatre heures d’humiliantes inquiétudes.
Кажуть, що радість після страждань яскравіша. Не в мене. Труднощі, тривоги, страждання псують мені все. Зрештою, що б я робила, якби ця ганьба справді сталася, якби мені відмовили? Передусім я з апломбом сказала б, що сталася помилка, що торговець фарбами щось не так записав і вийшла плутанина. А потім, і головне, я поїхала б до Росії, прикрившись батьковою хворобою. Тільки й часу, щоб спакувати валізу. Ось так.
On dit que la joie est plus vive après les souffrances. Pas chez moi. Les difficultés, les inquiétudes, les souffrances me gâtent tout. Enfin qu’est-ce que j’aurais fait si cette honte était arrivée vraiment, si j’avais été refusée ? D’abord j’aurais dit avec aplomb qu’il y a eu erreur, que le marchand de couleurs a mal enregistré et qu’il y a eu erreur. Et puis et surtout je serais partie pour la Russie prétextant la maladie de papa. Le temps de faire la malle. Voilà.