❦
Субота, 17 березня 1883
Samedi 17 mars 1883
Сьогодні приходила пані де Шаретт, тож сьогодні ввечері ми їдемо на прийом до герцогині де Фітц-Джеймс.
Mme de Charette est venue aujourd’hui, ce qui fait que ce soir nous allons à la réception de la duchesse de Fitz-James.
Дуже просто, у білому, з косою на спині, на вигляд дуже юна.
Très simple, en blanc, avec une natte dans le dos, l’air très jeune.
Мала пані де Соні була там і трималася дуже невимушено. Справді неабияка самовпевненість, адже герцогині її відрекомендували в нас. Ще трохи — і вона сказала б нам, що це вона ввела нас туди. Бувають на світі нечувані нахаби. Це дуже блискуче, словом, це найкраще, що є у Франції, — справжнє Передмістя.
La petite Mme de Sonis y était et très à son aise. Beaucoup d’aplomb vraiment car elle a été présentée à la duchesse chez nous. Pour un peu elle nous dirait que c’est elle qui nous a introduit là. Il y a des toupets formidables sur la terre. C’est très brillant, enfin c’est ce qu’il y a de mieux en France, le vrai faubourg.
Я думала про Бальзака. Але щоб розважитися... Ні. Я майже нікого не знаю, а ще, оскільки нас не підтримує посольство, це страшенно важко... Я тримаюся якнайстриманіше.
Je pensais à Balzac. Mais pour s’amuser... Non. Je ne connais presque personne et puis n’étant pas soutenus par l’ambassade il est horriblement difficile... Je me tiens avec la réserve la plus complète.
А мама хотіла б, щоб я була така жвава, як мала Соні, що заміжня, мати, вагітна, француженка, невістка генерала, приятеля пана де Шаретта. Хоч би там як, а без нас її тут не було б!
Et maman aurait voulu que je sois sautillante comme la petite Sonis qui est mariée, mère, enceinte, française, belle-fille d’un général ami de M. de Charette. N’empêche que sans nous elle ne serait pas là !
Бо вона живе у своїх батьків, які з товариства Байоль, а пан де Соні — дванадцятий генералів син і без шеляга, словом, виходить, що це геть звичайна річ... Але мені видається жахливим одружитися з дівчиною й опинитися на утриманні в тестя й тещі.
Car elle habite chez ses parents qui sont de la société Bailleul et M. de Sonis est le douzième fils du général et n’a pas le sou, enfin, il paraît que c’est tout simple... Mais à moi cela paraît atroce d’épouser une jeune fille et d’être pris en pension chez ses beaux-parents.
На пані де Монтебелло була її славнозвісна біла сукня з оксамиту-епенгле, дуже проста, на античний лад. Вона буквально засліплива красуня, хоч — чи тому що — трохи занадто огрядна.
Mme de Montebello avait sa fameuse robe blanche, en velours, épinglé, très simple à l’antique. Elle est d’une beauté littéralement éblouissante quoique ou parce que un peu trop grosse.
На мить мені захотілося думати, як моя родина, і пристати на шлюб з Алексісом... Але це було б не те, що треба!... Передусім треба домогтися, щоб нас прийняло посольство. Без цього завжди буде якась тінь... Дрібний француз із доброю ріднею провів би мене всюди, але моє життя не владналося б. Він одружився б заради себе, тобто заради посагу... Я не була б вільна... А я куди більше волію сербський шлюб, але після посольства... Ось тоді це було б блискуче.
Un instant j’ai eu envie de penser comme ma famille et d’accepter un mariage Alexis... Mais ça ne serait pas ce qu’il faut !... Il faut avant tout arriver à être acceptés par l’ambassade. Sans cela il y aura toujours une ombre... Un petit français apparenté me mènerait partout, mais ma vie ne s’arrangerait pas. Il se marierait pour lui, c’est-à-dire pour la dot... Je ne serais pas libre... Et j’aime bien mieux un mariage serbe mais après l’ambassade... Alors ce serait brillant.
Княгиня й вільна, бо цей маленький словʼянин лишив би мені малярство, скульптуру й світ — лише коли я того захочу. І зрештою, він одружився б зі мною не так, як якийсь там віконт, що вимагатиме, щоб увесь дім жив лише для нього... Словом, усі ці міркування довершуються в моїй голові, і найвища мета тепер — здобути в Росії могутню підтримку... Це не неможливо.
Princesse et libre car ce petit slave me laisserait la peinture et la sculpture et le monde quand je voudrais seulement. Et enfin il ne m’épouserait pas comme un vicomte quelconque qui exigera un intérieur à lui sacrifié... Enfin tous ces raisonnements se complètent dans mon cerveau et le but suprême maintenant est d’obtenir en Russie un appui puissant... Ce n’est pas impossible.