❦
Четвер, 19 жовтня 1882
Jeudi 19 octobre 1882
Нарешті вони в нас. Вони приїздять на сніданок із Мічкою.
Nous les avons enfin. Ils arrivent pour déjeuner avec Michka.
Старший, Віктор, тонкий, чорнявий, із великим горбатим і доволі грубим носом, із досить товстими губами. Витончений і радше симпатичний. Молодший, Базиль, теж високий, набагато огрядніший, дуже білявий, червоновидий, з лукавими очима, із задерикуватим, метушливим, відкритим, брутальним і... Так, далебі, простацьким виглядом. Я лишилася у вчорашній сукні — короткій білій вовняній сукні, украй простій. Дитячі черевички зі старо-червоного шевро. Волосся скручене й заколоте досить низько над потилицею. Сьогодні не з моїх блискучих днів, але й вигляд у мене не надто невигідний. Оскільки погода дуже гарна, ми йдемо прогулятися на гору, звідки відкривається чудова панорама, схожа на околиці Толедо.
L’aîné Victor est mince, brun, un grand nez aquilin et assez gros, des lèvres assez épaisses. Distingué et plutôt sympathique. Le cadet Basile est aussi grand, beaucoup plus gros, très blond, le teint rouge, les yeux sournois, l’air batailleur remuant, en dehors, brutal et... Ma foi oui, commun. J’ai gardé ma robe d’hier, une robe de laine blanche courte et extrêmement simple. Des souliers à l’enfant en chevreau vieux-rouges. Les cheveux tordus et attachés assez bas au dessus de la nuque. Je ne suis pas dans un de mes jours éclatants, mais pas trop à mon désavantage non plus. Comme il fait tès beau on va se promener sur la montagne d’où le panorama est magnifique, cela ressembe à la campagne de Tolède.
Ці юнаки розмовляють, як світські люди й російські військові, дуже чистою французькою, з усіма фамільярними зворотами, перейнятими в тих дам. Усі вони молоді. Старшому, гадаю, немає й двадцяти трьох. Я дуже стомлена від того, що цілий день мусила усміхатися й говорити, бо тато силоміць затримав їх на обід, хоч вони й запевняли, що мають важливу нараду з управителем, який цього літа возить їх по їхніх володіннях. Дурна ця сільська звичка затримувати людей, мене це трохи бентежило. Один випадок. Їхній кучер спʼянів, і тут, кажуть, так щоразу, тож, ніби між іншим, князь Базиль вийшов і відлупцював бідолаху кулаками, ногами, шпорами. Хіба ж від цього не йде мороз поза шкірою. Цей хлопець жахливий, а його брат через це здається мені цілком симпатичним.
Ces jeunes gens causent comme des gens du monde et des militaires russes, un français très pur et toutes les locutions familières apprises chez ces dames. Ils sont tous jeunes. L’aîné n’a pas vingt-trois ans je crois. Je suis très fatiguée d’avoir eu à sourire et à parler toute la journée car papa les a gardés à dîner de force bien qu’ils eussent assuré avoir une conférence importante avec l’intendant qui leur fait faire le tour de leurs domaines cet été. C’est bête cette habitude campagnarde de retenir les gens, ça m’a un peu gênée. Un incident. Leur cocher s’est grisé et c’est paraît-il chaque fois comme cela ici, alors sans avoir l’air de rien le prince Basile est sorti et a assommé le pauvre homme à coups de poings, et à coups de pieds, avec ses éperons. N’est-ce pas que ça fait froid dans le dos. Ce garçon est horrible et son frère m’en paraît tout à fait sympathique.
Не думаю, що завоюю когось із них.
Je ne crois pas que je fasse la conquête ni de l’un ni de l’autre.
У мене немає нічого, що могло б їм сподобатися: я середнього зросту, гармонійних форм, помірно білява; у мене сірі очі; ні великих грудей, ні осиної талії... А душею, гадаю, без надмірної гордості, я настільки вища за них, що вони мене не оцінять. А як світська жінка я не чарівніша за багатьох інших у тих сферах, де вони живуть. А проте, скажете ви, Ліхопой же зумів оцінити все те, що я волію називати своїми перевагами, бо кажуть, що він і досі закоханий, що не криється з цим, кажучи, що знає, що йому нема на що сподіватися, але що я надзвичайна й божественна. А втім, Ліхопой — лише бідний сільський поміщик... Зрештою, не знаю, але якби я була на місці цих двох військових, я б собі не сподобалася. Сару Бернар таки освистали, коли вона прибула на петербурзький вокзал, бо очікували побачити її високою, чорнявою, з величезними чорними очима й копицею розкуйовдженого чорного волосся, з враженням [нерозбірливо].
Je n’ai rien qui puisse leur plaire, je suis de taille moyenne, de formes harmonieuses, d’un blond modéré; j’ai des yeux gris; pas de grosse poitrine, pas de taille de guêpe... Et au moral je crois que sans trop d’orgueil je leur suis assez supérieure pour qu’ils ne m’apprécient point. Et comme femme du monde je ne suis pas plus charmante que beaucoup d’autres dans les sphères qu’ils habitent. Pourtant direz-vous Lihopoy a bien su apprécier tout ce que je veux bien nommer mes supériorités, car on dit qu’il est toujours amoureux, qu’il ne s’en cache pas, disant qu’il sait qu’il n’a rien à espérer mais que je suis extraordinaire et divine. Lihopoy n’est qu’un pauvre seigneur de village pourtant... Enfin je ne sais pas mais si j’étais à la place de ces deux militaires je ne me plairais pas. On a bien sifflé Sarah Bernhardt à son arrivée à la gare de Pétersbourg parce qu’on s’attendait à la voir grande, brune, avec des yeux noirs énormes et une masse de cheveux noirs ébouriffés, l’impression d’être [Mots illisibles].
Окрім цієї дурості, судження про талант цієї жінки було дуже здоровим, і я цілком згодна з російськими газетами, які ставлять панну Делапорт вище за Сару. А Деклє й поготів. Сара ж мені мало що промовляє, окрім чарівної музики її голосу, коли вона декламує вірші. А так... Та що це я взялася говорити вам про Сару.
A part cette stupidité le jugement porté sur le talent de la femme a été très sain et je suis tout à fait de l’avis des journaux russes qui mettent au dessus de Sarah Mlle Delaporte. Et Desclée donc. Moi Sarah ne me dit pas grand chose sauf l’adorable musique de sa voix lorsqu’elle dit des vers. Mais autrement... Mais qu’est-ce que je viens vous parler de Sarah.
Отже, повернімося до наших князів.
Donc pour en revenir à nos princes.
Ну що ж, це двоє цілком гідних юнаків. Ото й усе Суто світські розмови, як ці, досить швидко мене втомлюють, а мені цілий день довелося працювати. Ах, звісно, це не те, що митці й дотепні люди Парижа... але це цілком природно.
Eh bien voilà, ce sont deux jeunes gens dès mieux. Et voilà tout Des conversations purement mondaines comme celles-ci me fatiguent assez vite et j’ai eu à travailler toute la journée : Ah ! sans doute ce n’est pas comme les artistes et les hommes d’esprit de Paris... mais c’est tout naturel.
А Мічку ми лишаємо в себе після їхнього відʼїзду; він цілий вечір повторює мені, що все ще обожнює мене, і таке інше.
Quant à Michka nous le gardons ici après leur départ, il me répète toute la soirée qu’il m’adore toujours etc.