❦
Вівторок, 17 жовтня 1882
Mardi 17 octobre 1882
А замість нього мені наснився цей орлеаніст Тоні; ми разом дивилися один альбом, наші голови торкались, це було не неприємно, навпаки, але яка різниця з потиском руки того іншого. Ці два сни приходять наче для того, щоб відкрити мені очі на прірву між тим, що може навіяти чарівний і закоханий чоловік (а він був таким уві сні), і чоловіком, якого кохаєш. Але я надто переймаюся снами, а дійсність невесела... Тато відповів малим Помарам, які просили дозволу приїхати поснідати цими днями, що буде радий їх бачити, а оскільки в їхньому листі говорилося, що Мічка — їхній полонений, тато написав: у кожному разі перекажіть вашому полоненому, що моя донька неодмінно хоче бачити його сьогодні ввечері тут. Він не приїхав ні вчора, ні сьогодні.
Et au lieu de lui jai rêvé de cet orléaniste de Tony, nous regardions dans le même album, nos têtes se touchaient, ce n’était pas désagréable, au contraire mais quelle différence avec la poignée de main de l’autre. Ces deux rêves viennent comme pour m’éclairer sur l’abîme qu’il y a entre ce que peut inspirer un homme charmant et amoureux (il l’était dans le rêve) et l’homme qu’on aime. Mais je m’occupe trop de rêves, les réalités ne sont pas drôles... Papa a répondu aux petits Pomar qui demandaient la permission de venir déjeuner un de ces jours, qu’il sera charmé de les voir et comme leur lettre disait que Michka était leur prisonnier papa a écrit: dans tous les cas dites à votre prisonnier que ma fille veut absolument le voir ce soir ici. Il n’est venu ni hier ni aujourd’hui.
Увечері я робила начерки; є такий собі пан Гарницький, доволі старий і пристойний, тоді Катерина, своячка Поля, і Микола Яковлевич, його шурин. (Брат сестри дружини Поля). Брат — огрядний простакуватий чоловік, але розумний і музикант; задушений і отупілий середовищем дурним, у якому живе. Увечері ми музикували. І цілий день, і ввечері я тільки й говорю, бо, зрештою, ось що я пишу Жюліанові: ...
J’ai fait des croquis le soir, il y a un M. Garnitsky, assez vieux et comme il faut, puis Catherine, la belle-sœur de Paul et Nicolas Yakovlevitch son beau-frère. (Le frère de la sœur de la femme à Paul). Le frère est un gros homme commun mais intelligent et musicien; étouffé et abruti par le milieu imbécile ou il vit. Nous avons fait de la musique le soir. Et toute la journée et le soir je ne fais que parler parce que, du reste voici ce que j’écris à Julian : ...
Переписаний лист · Lettre de Marie à Rodolphe Julian, octobre 1882 (copiée dans le journal)«надто холодно, щоб працювати надворі, а всередині надто заважають; зрештою, може, це й добре — лишитися осторонь усього на півмісяця. Я міняю повітря, як гравець міняє стілець... Зрештою, ви ніколи не дізнаєтеся, наскільки я собі огидна. Слова мистецтво, праця, живопис ранять мене, як удари по змордованій шкірі... Враження майже фізичне. А якщо я зберігаю якусь видимість мужності, то лише тому, що марно тішити людство, виставляючи напоказ свої біди. Це соромливість. Я доходжу до того, що шукаю розради в порівняннях, але бути такою, як інші — хоч би які вони були, — це вже падіння і відчай. Годі вже про це, бо я знаю, що зараз спробую вас обдурити, посипавши собі голову попелом»...
« il fait trop froid pour travailler dehors et dedans on est trop dérangé, du reste c’est peut-être un bien de rester en dehors de tout pendant quinze jours. Je change d’air comme un joueur change de chaise... Enfin vous ne saurez jamais à quel point je suis dégoûtée de moi. Les mots arts, travail, peinture, me font mal comme des coups sur une peau meurtrie... L’impression est presque physique. Et si je conserve quelque apparence de courage c’est qu’il est inutile de faire plaisir à l’humanité en étalant ses misères. C’est une pudeur. J’en arrive à chercher à me consoler par des comparaisons mais être comme les autres - quels qu’ils soient - c’est déjà une déchéance et un désespoir. Assez comme cela car je sais que je vais essayer de vous en faire accroire après m’être couverte de cendres »...