❦
Субота, 14 жовтня 1882
Samedi 14 octobre 1882
Зрештою, тітка покинула мене на кордоні, і я подорожую з Полем. На станціях я роблю начерки, а в дорозі читаю Tra las Montes1 — отак я знову бачу Іспанію, бо подорож Ґотьє — це розфарбована фотографія. Що ж усе-таки спиняє мене, заважаючи полюбити Т. Ґотьє цілком?
En somme ma tante m’a lâchée à la frontière et c’est avec Paul que je voyage. Je fais des croquis aux stations et en chemin je lis « Tra las Montes » de cette façon je revois l’Espagne car c’est une photographie coloriée que le voyage de Gautier. Qu’est-ce que c’est donc qui m’arrête pour aimer tout à fait Th. Gautier ?
Що ж є в цій подорожі такого, що муляє? Коли він розповідає якийсь кумедний епізод, не смієшся, а він каже: це була найкомічніша річ у світі, або найсмішніша річ у світі, або це було таке блазенство тощо, тощо.
Qu’est-ce qu’il y a donc dans ce voyage qui accroche ? Lorsqu’il raconte quelque épisode drôle, on ne rit pas, et il dit: c’était la chose la plus bouffonne du monde, ou bien la plus comique du monde, ou c’était d’une bouffonnerie etc. etc.
Це справляє враження пана, який, перш ніж розповідати, каже, що сміявся з цього до знемоги... Але є й щось інше... Це, може, нещиро як література, або радше... Це не ллється саме собою... А втім, кажуть, захоплюватися ним треба передусім тоді, коли він говорить про мистецтво; у цій подорожі він говорить про нього не надто багато, а головне! Він оминає Веласкеса. Я не розумію цього в людини, яка була так закохана в живопис. Він говорить про Гойю; Гойя, безперечно, був великим митцем, хоч я й знаю лише його картини, а кажуть, що рисунки й офорти чудові.
Ça fait l’effet d’un monsieur qui avant de raconter dit qu’il en a ri comme un fou... Mais il y a encore autre chose... Ce n’est peut-être pas sincère, comme littérature, ou plutôt... Ça ne coule pas de source... Maintenant c’est surtout lorsqu’il parle d’art qu’il faut l’admirer dit-on, il n’en parle pas trop dans ce voyage et surtout ! Il omet Vélasquez. Je ne comprends pas ça d’un homme qui était si amoureux de la peinture. Il parle Goya, Goya était sans doute un grand artiste bien que je n’en connaisse que des peintures, il paraît que des dessins et eaux fortes sont admirables.
Отже, він говорить про Гойю, але... Веласкес. Він говорить про Мурільйо й про чари його живопису. Але Веласкес — це той, хто писав найчудовіше, ніхто не зробив правдивіше; яка щирість, яка відвертість! Це плоть, а з погляду живопису — це вершина мистецтва.
Il parle donc de Goya mais... Vélasquez. Il parle de Murillo et de la magie de sa peinture. Mais Vélasquez, c’est l’homme qui a peint le plus admirablement, personne n’a fait plus vrai; c’est d’une franchise, d’une sincérité ! C’est de la chair et au point de vue peinture c’est le comble de l’art.
Нам тут чекати на потяг пʼять годин... Місце зветься Знамʼянка, і я тут, щоб говорити про Ґотьє, про Веласкеса тощо. Холодно й сіро... Якби було не так холодно, яка була б погода для пленеру.
Nous avons cinq heures à attendre le train ici... L’endroit s’appelle Znamenka et j’y suis pour parler de Gautier, de Vélasquez etc. Il fait froid et gris... S’il faisait moins froid quel temps pour le plein air.
Я дивилася на селян у їхньому вицвілому на вільному повітрі вбранні, як і в усіх краях, і без сонця, — і запевняю вас, що картини Бастьєна навдивовижу правдиві. Це сіре, воно здається пласким, у ньому немає щільності, кажуть ті, хто погано придивлявся до природи надворі, і люди, призвичаєні до різкостей майстерні, але воно саме таке, воно цілком правдиве, воно дивовижно правдиве. Ось щаслива людина, цей Бастьєн! А я виїхала з горем через свого невдалого рибалку. Але я спробую переробити його в березні для Салону. Це той ідіот Тоні змусив мене його переробляти! Треба було лишити тло й одяг і працювати тільки над головою. А цей орлеаніст хотів чорнот і сильних акцентів там, де їх немає! Завжди умовність, академія!
Je regardais les paysans avec leurs vêtements décolorés par le grand air, comme dans tous les pays, et pas de soleil, eh bien je vous assure que les peintures de Bastien sont prodigieusement justes. C’est gris, ça a l’air plat, ça n’a pas de consistance disent ceux qui n’ont pas bien regardé la nature dehors et les gens habitués aux violences de l’atelier, mais c’est comme cela, mais c’est tout à fait juste, c’est admirablement vrai. Voilà un homme heureux ce Bastien ! Moi je suis partie avec le chagrin de mon pêcheur raté. Mais je tâcherai de le refaire en mars pour le Salon. C’est cet idiot de Tony qui me l’a fait refaire ! Il fallait laisser le fond et les vêtements et ne travailler que la tête. Et cet orléaniste qui voulait des noirs et des vigueurs là ou il n’y en a pas ! Toujours la convention, l’académie !
Поль каже, що обидва князі цілком чарівні і що кожен з них має по двісті тисяч карбованців річного прибутку. Мене це дуже вабить, але щойно я уявляю, що це стає можливим, відступаю зі страху, що це завадить моєму живопису... Я хотіла б уже бути вдома...
Paul dit que les deux princes sont tout à fait charmants et qu’ils ont par deux cent mille roubles de rente chaque. Moi ça me tente beaucoup mais sitôt que je m’imagine que ça devient possible je recule par crainte que ça ne gêne ma peinture... Je voudrais être déjà de retour...
Поль спить на канапі, Розалі спить. Мені холодно.
Paul dort sur un canapé, Rosalie dort. J’ai froid.
Що мені прикро — це подорожувати з братом; люди, які нас бачать, мають нас за чоловіка й дружину, і це мене бентежить... Це жахливо, що люди думають таке, що якби... Не знаю, але мене це аж пересмикує.
Ce qui m’embête c’est de voyager avec mon frère, les gens qui nous voient nous prennent pour mari et femme et ça me gêne... C’est horrible que l’on pense une chose qui si... Je ne sais pas mais ça me crispe.
На мене дивляться й цілком природно, відразу думають, що я... Це мене пересмикує. Тут із двадцятеро військових їдять, чекаючи на потяг, і дивляться на мене... Бо смішно сказати, але ось уже чотири дні на всіх вокзалах я найгарніша, усі жінки тут — справжні страховиська... Отож ці люди бачать мене з Полем і цілком природно думають, що я, мабуть, його дружина... І це мене пересмикує... Зрештою, це аж пересмикує. Я суджу по собі... Коли я дивлюся на людей, відразу думаю... Словом, швидка прогулянка в їхнє існування, і, зрештою, ця помилка мене дратує... Прикро, коли люди думають про те, чого немає... І це позбавляє мене певного престижу, не зовсім престижу... ви розумієте...
On me regarde et on se dit tout naturellement et du coup que je... Ça me crispe. Il y a là une vingtaine de militaires qui mangent en attendant le train et ils me regardent... Car c’est drôle à dire mais depuis quatre jours dans toutes les gares je suis la plus jolie, toutes les femmes ici sont de vrais monstres... Donc ces gens me voient avec Paul et se disent tout naturellement que probablement je suis sa femme... Et ça me crispe... Enfin c’est crispant. Je juge d’après moi... Quand je regarde les gens je pense tout de suite... Enfin une rapide excursion dans leur existence et enfin cette méprise m’ennuie... C’est agaçant qu’on pense des choses qui ne sont pas... Et ça m’enlève du prestige, pas précisément du prestige... vous entendez...
Примітки
Назва іспанською: Tra los montes («За горами»; Марі пише las) — перша назва книги Теофіля Ґотьє, пізніше «Подорож до Іспанії» (1843). ↩