❦
Пʼятниця, 22 вересня 1882
Vendredi 22 septembre 1882
Учора я віднесла рибалку до Тоні, він непоганий, та й годі; Тоні вважає, що він оригінальний, дуже добре скомпонований, що вираз голови дуже добрий, що це добре на полотні. Але письмо тонке, краї сухі, дідок не скупаний у повітрі — ці зауваги і Тоні, і мої: я це знала. Тоді я заговорила про свій поступ, про свою роботу й мимоволі припустилася помилки, виказавши свою зневіру, те, як мало я сама собі довіряю... Я позувала сьогодні, і цей телепень каже мені, що говорив про мене з Жюліаном — про мої спроби, про мої амбіції.
Hier, j’ai porté le pêcheur à Tony, ce n’est pas mal, mais voilà tout; Il trouve que c’est original, très bien arrangé, que l’expression de la tête est très bien, que c’est bien en toile. Mais c’est mince de peinture, les bords sont secs, le bonhomme n’est pas baigné d’air, ces réflexions sont de Tony et de moi : Je le savais. Alors je parle de mes progrès, de mon travail et j’ai le tort involontaire d’exprimer mon découragement, le peu de confiance que je m’inspire... J’ai posé aujourd’hui et cet imbécile me dit qu’il a causé de moi avec Julian, de mes tentatives, de mes ambitions.
Зрештою, учора йому стало мене шкода, і вони разом із Жюліаном вирішили, що мені варто робити прості етюди в майстерні, що труднощі пленеру понад мої теперішні сили й що це мене знеохочує. Він каже мені це з такою обережністю, що я ледь стримуюся, щоб не заплакати. Гадаю, він думає, що я в розпачі через те, що не вдався дідок, на успіх якого Жюліан дозволив мені сподіватися, і хоче вберегти мене від того, що вважає за відчай.
Enfin je lui ai fait pitié hier et ils ont trouvé ensemble avec Julian que je ferai bien de faire de simples études à l’atelier, que les difficultés du plein air sont au dessus de mes forces actuelles et que cela me décourage. Il me le dit avec des ménagements qui font que j’ai beaucoup de peine à ne pas pleurer. Je crois qu’il croit que je suis désespérée de n’avoir pas réussi le vieux sur le succès duquel Julian m’avait permis d’espérer, et il veut m’éviter ce qu’il croit être des désespoirs.
Він завжди повторював мені, що ніхто не йде швидше, що я йду дуже добре, і багато сміявся з мого бажання йти швидше за природу. Ще вчора — що я навдивовижу обдарована, що мені лише треба продовжувати, і ось я все зіпсувала своїми безглуздими вчорашніми скаргами та своїм пригніченим сьогоднішнім виглядом; я більше не віритиму в підбадьорення, я показала себе надто нещасною, щоб не вірити, що це з жалю.
Il m’a toujours répété que personne ne va plus vite, que je vais très bien, et il riait beaucoup de mes désirs d’aller plus vite que nature. Hier encore, que je suis admirablement douée, que je n’ai qu’à continuer et voilà que j’ai tout gâté par mes folles plaintes d’hier et par mon attitude consternée d’aujourd’hui, je ne croirai plus aux encouragements, je me suis montrée trop malheureuse pour ne pas croire que c’est de la pitié.
А потім... Зрештою, удару завдано: пленер знеохочує мене своїми труднощами. Мені потрібні прості етюди в майстерні, казали вони. Отже, моя картина... Я навіть не наважилася про неї заговорити; це наче повітря стало свинцем і тягне мені шкіру обличчя до землі, а в руці вогонь...
Et puis... Enfin le coup est porté, le plein air me décourage par ses difficultés. J’ai besoin de simples études d’ateliers, disaient-ils. Donc mon tableau... Je n’ai seulement pas osé en parler, c’est comme si l’air devenait du plomb et me tirait la peau du visage vers la terre, et le feu au bras...
Оскільки я скаржуся, оскільки мала дурість показати, які великі в мене амбіції, ці двоє чоловіків можуть лише давати мені розумні поради, бачачи, що для мене це ні гра, ні розвага... І що я через це в розпачі. Тож, наче двоє чесних лікарів, вони приписують мені рішучі ліки.
Puisque je me plains, puisque j’ai eu la sottise de laisser voir la grandeur de mes ambitions, ces deux hommes ne peuvent que me donner des conseils raisonnables voyant que ce n’est ni un jeu ni un passe-temps pour moi... Et que j’en suis désespérée. Alors comme deux honnêtes médecins ils m’ordonnent le remède énergique.
З усього цього випливає, що я не в змозі написати постать... Картину, бо етюд у майстерні завжди зійде, тоді як... Не слід було показувати, як мене це зачепило, наче я покладала шалені надії на дідка... Я більше не дізнаюся правди, а ще... Брезло.
De tout cela il apparaît que je ne suis pas en état de peindre une figure... Un tableau car une étude d’atelier passe toujours tandis que... Il ne fallait pas me montrer affectée comme si j’avais fondé des espérances folles sur le vieux... Je n’aurai plus la vérité et puis... Breslau.
Брезло випереджає мене на два з половиною роки. Що це доводить? Нічого, бо два роки тому вона була сильніша, ніж я сьогодні, ба навіть три роки тому. Вона малює шість із половиною років, а я рівно чотири. Рисунок я не зараховую ні їй, ні собі.
Breslau a deux ans et demi d’avance sur moi. Qu’est-ce que ça prouve ? Rien, car il y a deux ans elle était plus forte que moi aujourd’hui et même il y a trois ans. Il y a six ans et demi qu’elle peint, et moi quatre ans juste. Je ne compte pas le dessin ni pour elle, ni pour moi.
Отже, якщо у 1884 році я не зроблю того, що вона зробила торік, я нижча за неї. Мені не треба чекати цього, щоб знати.
Donc si en 1884 je n’ai pas fait ce qu’elle a fait l’année dernière je lui suis inférieure. Je n’ai pas besoin d’attendre cela pour le savoir.
Ось уже скоро пʼять років я працюю. І ось уже рік терплю муки. Жорстокі страждання, запевняю вас, — утратити добру думку про себе, упевненість, відвагу, надію. Працювати лише з жахливим переконанням, що це ні до чого не веде. Ось що паралізує. І ніщо не може мене підняти, окрім доброго полотна... А це неможливо в цій душевній руїні...
Voilà bientôt cinq ans que je travaille. Et voilà un an que je subis le martyre. Des souffrances cruelles je vous assure, perdre la bonne opinion qu’on avait de soi, confiance, courage, espoir. Ne travailler qu’avec l’horrible conviction que cela ne mène à rien. Et voilà qui paralyse. Et rien ne peut me relever, sinon une bonne toile... Et c’est impossible dans ce désastre moral...
Адже я й сама визнаю, що Брезло випереджає мене на два з половиною роки...
Puisque j’admets moi-même que Breslau a deux ans et demi d’avance...
Так, а я мріяла попри це її випередити... Хоч і важко бути обдарованішою за неї...
Oui, moi je rêvais la devancer malgré cela... Bien qu’il soit difficile d’être plus douée qu’elle...
Дива й феномени рідкісні, кажуть навіть, що їх майже не буває. Зрештою, усе, чого я прошу, — це йти, як вона; отже, тріумфувала вона 1881 року, тож у мене є час до 1884-го... бо 1881 року вона малювала пʼять років і три місяці, тоді як я малюватиму пʼять років і девʼять місяців. (Я завжди беру травень — через Салон).
Les prodiges et les phénomènes sont rares, on dit même qu’il n’y en a guère. Enfin tout ce que je demande c’est d’aller comme elle, il y a donc, c’est l’année 1881 qu’elle a triomphé, j’ai donc jusqu’à 1884... car en 1881 il y avait cinq ans et trois mois qu’elle peignait, alors qu’il y aura cinq ans et neuf mois que je peindrai. (Je prends toujours le mois de Mai, à cause du Salon).
Зрештою, варто зважити лише на одне. На те, що я не змогла зробити свого дідка дуже добре, що мені пощастило натрапити на оригінальний, цікавий, мистецький сюжет — і я нічого не змогла з ним зробити. Ось де чудовисько.
Enfin, il n’y a qu’une chose à considérer. C’est que je n’ai pas pu faire mon vieux très bien, que j’ai eu le bonheur de mettre la main sur un sujet original, intéressant, artistique et je n’ai rien pu en faire. Voilà le monstre.
Мій погляд щойно впав на полотно картини... Я без сил, усе скінчено, цілковите знищення всієї істоти... І навіть риторики немає, щоб виразити цю розгубленість, яка відбирає в мене силу буквально тримати перо... Тепер виправдання: дощило, і мене щоразу переривали посеред виконання якогось шматка, це правда... Не слід було показувати це полотно, яке я ще не вважала за придатне для показу, але дощило, і я хотіла поради, бо не могла працювати. Тож, побачивши це безсилля, він каже, що пленер для мене надто важкий... А завтра я повертаюся на Гранд-Жатт і з енергією, з люттю відчаю почну все знову.
Mes yeux viennent de tomber sur la toile du tableau... Je suis sans force, tout est fini, un anéantissement de tout l’être... Et pas même la rhétorique pour exprimer cette consternation qui m’enlève la force de tenir matériellement la plume... Maintenant des excuses, il pleuvait et j’ai toujours été interrompue au milieu de l’exécution d’un morceau, c’est vrai... Il ne fallait pas présenter cette toile que je ne considérais pas comme présentable encore, mais il pleuvait et j’ai voulu avoir un conseil ne pouvant travailler. Alors voyant cette impuissance il dit que le plein air est trop difficile pour moi... Et demain je retourne à la Grande Jatte et avec l’énergie, la rage du désespoir je vais recommencer.
Учора ми обідали у Вірофле в маркізи де Ламбертьє. Мав бути Каролюс, але погода була така кепська, що в нас нікого не було.
Hier nous avons dîné à Viroflay chez la marquise de Lambertye. Il devait y avoir Carolus mais il a fait si mauvais que nous n’avons eu personne.
А впійманою, як завжди, опинилася бідолашна я. Пані де Ламбертьє — це та вдова Шароне, десятиразова мільйонерка, що вийшла за маркіза пʼять років тому. Але того ж дня по весіллі чоловік виїхав до свого замку, який звелів собі викупити, сказавши дружині: моя люба, ми поєднали наші капітали, а не наші серця. По суті, це не така вже й підлота, бо ж зрештою він дав їй титул, якого вона так прагнула, а вона викупила маєтки й дала, на що їх утримувати... Послуга за послугу. І розрахунок цього пана доволі непоганий, бо дама не має змоги знеславити свого чоловіка з огляду на свою бридкість, гладкість і простацькі манери. Та вона, здається, мріяла про чоловіка по-справжньому, і її стара мати скаржиться кожному, хто схоче слухати, що маркіз не схотів виконувати подружніх обовʼязків щодо її доньки-бегемота. У її бегемоті щонайменше 18 п.1
Et qui a été attrapé, c’est toujours pauvre moi. Mme de Lambertye est cette veuve Charonnet dix fois millionnaire qui a épousé le marquis il y a cinq ans. Mais le jour même du mariage le mari est parti pour son château qu’il s’était fait racheter en disant à sa femme: ma chère amie nous avons marié nos capitaux et non pas nos cœurs. En somme ce n’est pas très canaille car enfin il lui a donné le titre dont elle avait envie, et elle a racheté les biens et donné de quoi les entretenir... Donnant, donnant. Et le calcul du monsieur est assez bon, car la dame est dans l’impossibilité de déshonorer son mari vu sa laideur, sa grosseur et sa tenue commune. Mais elle a paraît-il rêvé un mari pour de vrai et sa vieille mère se plaint à qui veut l’entendre de ce que le marquis n’ait pas voulu remplir ses devoirs d’époux envers son hyppopotame de fille. Il y a au moins 18 p. dans son hyppo.[sic]
Примітки
У Марі: «Il y a au moins 18 p. dans son hyppo.[sic]»; що означає скорочення «p.», неясно; hyppo із подвоєним p, як і hyppopotame вище. ↩