❦
Неділя, 17 вересня 1882
Dimanche 17 septembre 1882
Я позувала в цього орлеаніста Тоні, усього в чорному, сумного, що нарікав на безсоння. З усіма його родинними жалобними крепами... А щодо портрета... Він не настільки дурний, щоб не бачити, що це «чарівне за компонуванням», як належить, елегантне і, отже!... Бо зі мною можна було зробити краще; ми перекинулися про це з Жюліаном лише одним словом... Він сказав, що портрет дуже гарний і чарівно скомпонований, а я відповіла:
J’ai posé chez cet orléaniste de Tony tout en noir, triste et se plaignant de ne pas dormir. Avec tous ses crêpes de famille... Quant au portrait... Il n’est pas assez bête pour ne pas voir que c’est « charmant d’arrangement », comme il faut, élégant et par conséquent !... Car avec moi on pouvait faire mieux, nous n’avons échangé qu’un mot à ce propos avec Julian... Il a dit que le portrait était très joli et d’un arrangement charmant et j’ai répondu:
— Так, це чарівно скомпоновано!
— C’est vrai, c’est d’un arrangement charmant !
І ми зрозуміли одне одного. Це, певно, гризе Тоні, але він не може зізнатися після пʼятнадцяти сеансів. Зрештою, він зробить інше тло: червона драперія зникне, поступаючись місцем моєму бюро з усім, що його оточує, я буду у себе вдома, це вже бодай щось, але... Я однаково лишуся у вечірньому вбранні й з віялом у руці. Зрештою, видно руки, шию й кисті, які чудово схожі й виконані краще, ніж він зазвичай робить.
Et nous nous étions compris. Ça doit le tracasser, Tony, mais il ne peut pas avouer après quinze séances. Enfin il va mettre un autre fond, la draperie rouge disparaît pour faire place à mon bureau avec tout ce qui l’entoure, je serai chez moi, c’est toujours ça mais... Je n’en resterai pas moins en tenue de soirée et un éventail à la main. Enfin on voit les bras et le cou et les mains qui sont parfaitement ressemblantes et d’une exécution au dessus de ce qu’il fait d’habitude.
Ми обідали разом, ще Чумаков і Соутцо.
Nous avons dîné ensemble, Tchoumakoff et Soutzo en plus.
Після світських пліток за столом ми піднялися до мене й посперечалися про мистецтво, бо треба вам сказати, що я маю зухвалість представляти сучасний твір, а мій вельмишановний учитель з марнославства зараховує себе до старої школи... Зрештою, я лещу йому, називаючи його «сучасним», бо він у це вірить... Чи ж сучасне полягає в тому, щоб зробити сюжет із сьогодення замість Марії Стюарт? Це думка простаків і невігласів, але я вже з цього приводу пояснювалася. Річ у тім, що він уперто твердить, ніби я не зможу зробити картину просто з натури. Це безглуздя. Землю, небо, скелю, обрій... він каже, що я не знайду їх такими, щоб можна було точно скопіювати... Можливо, не цілком, але я побачу те, що буде, і якщо доконче потрібно буде щось упорядкувати... Я впорядкую розташування предметів, але самі предмети скопіюю, щоб це була справжня земля, справжнє небо... Тоді мені, може, не доведеться робити бузкове каміння у формі грубих книжок, як в останній картині мого академічного професора... який робить не те, що є, а впорядковує й вираховує за шкільними правилами... Ах! Це сумно. Уся складність у тім, щоб знайти місце, де поставити полотно, аби можна було його там лишити для роботи, чи не так...
Après des potins du monde à table on est monté chez moi et nous nous sommes disputés sur des choses d’art car il faut vous dire que j’ai l’audace de représenter l’œuvre moderne et que mon respectable maître a la vanité de se dire de la vieille école... Enfin je le flatte en le traitant de « moderne » c’est qu’il le croit... Est-ce que le moderne consiste à faire une actualité au lieu d’une Marie Stuart ? C’est l’opinion des niais et des ignorants, mais je me suis déjà expliquée à ce sujet. Ce qu’il y a, c’est qu’il persiste à dire que je ne pourrai pas faire le tableau directement d’après nature. C’est insensé. Pour le terrain, le ciel, le rocher, l’horizon... il dit que je ne le trouverai pas à copier exactement... Pas tout à fait peut-être mais je verrai ce qu’il y aura et s’il est absolument nécessaire d’arranger quelque chose... J’arrangerai la position des objets mais ces objets je les copierai pour que ce soit de la vraie terre, un vrai ciel... Je ne serai peut-être pas exposée ainsi à faire des pierres qui ont la forme de gros livres et qui sont mauves comme dans le dernier tableau de mon académique professeur... qui ne fait pas ce qui est mais qui arrange et calcule d’après des règles d’école... Ah ! C’est triste. Toute la difficulté consiste à trouver un endroit où planter ma toile pour pouvoir l’y laisser quant à travailler n’est-ce pas...
Зрештою, побачимо.
Enfin on verra cela.