Четвер, 14 вересня 1882

Я віднесла свої полотна до Жюліана, і він дуже задоволений. Треба тільки закінчити рибалку, з якого, можливо, вийде невеличкий успіх... Так, закінчити, лише й того... Він невибагливий, батечко Жюліан... Зрештою, він каже, що Дядько Жак Бастьєна був чудово зроблений, але не значив нічого особливого, тоді як цей рибалка справжній, це типаж, таких бачиш чимало, це той незворушний дідок, що годинами сидить, нічого не впіймавши, голова вирізняється на тлі води;... Якби ж добре зроблено... Але вже є непогані речі, ідеться лише про те, щоб... А ще мала з парасолькою, а тоді я викладаю йому всі ці думки про мистецтво, зразки яких є в цьому щоденнику, він каже, що я змінилася, що я стала літературна й «артистична» і що я нарешті знаю, що є дещо більше, ніж голова... Але не про це йдеться, тобто таки про це, оскільки це підштовхне мене до поступу...
Думка про мою картину зводить мене з розуму. Сент-Аман, повернувшись із села, обідає сьогодні ввечері.

Примітки

Картина Бастьєна-Лепажа «Дядько Жак» (Le Père Jacques), датована 1881 роком і показана на Салоні 1882 року: старий збирач хмизу в лісі з дівчинкою, що рве квіти (Художній музей Мілвокі). ↩