❦
Вівторок, 25 липня 1882
Жюліан, який їде на село, приходить сюди на обід, і Вільвʼєй, яку він, як я бачу, живо цікавить.Julian qui part pour la campagne vient dîner ici et Villevieille qu’il intéresse vivement à ce que je vois.
Тоні приходить лише ввечері.
Tony ne vient que le soir.
Вільвʼєй — особа чарівна, дуже елегантна, молодша на вигляд... Між тридцятьма пʼятьма й... більше.
Villevieille est une personne charmante, très élégante, plus jeune... Entre trente-cinq et... davantage.
Великий піаністичний талант; із дуже доброї родини. Займається живописом, сподівається, можливо, на славу, а передусім на те, щоб збільшити скромний прибуток. Помешкання на пʼятому поверсі на вулиці де Понтьє з матірʼю, маршальшею де Вільвʼєй.
Grand talent de pianiste; de très bonne famille. Travaille la peinture, espère la gloire peut-être et surtout d’augmenter le petit revenu. Appartement au 5ème rue de Ponthieu avec sa mère, la maréchale de Villevieille.
Чарівний вечір, де всім затишно, напівсутінь; розмова спокійна, весела, але наче приглушена поважною й проникливою музикою.
Soirée charmante ou tout le monde est à l’aise, demi-jour; causerie calme, amusante mais comme éteinte par de la musique grave et pénétrante.
Тільки от про мистецтво ні слова. На щастя, перед обідом Жюліан піднявся до майстерні переглянути ескізи й велику дошку, на якій я накинула постать вугіллям і пастеллю.
Seulement on ne dit pas un mot d’art. Heureusement avant dîner Julian est monté à l’atelier revoir les esquisses et le grand panneau sur lequel j’ai indiqué la figure au fusain et pastel.
Ось що означає шукати свою картину!!
C’est ce qui s’appelle chercher son tableau !!
Що ж, безперечно, бо це мені до душі, тоді як я не могла шукати торішньої, яка мене нічим не вабила. О! Якби ж я змогла зробити її добре!!!
Eh bien sans doute, car cela me plaît, tandis que je ne pouvais pas chercher celui de l’année dernière qui ne me disait rien. Oh ! si je pouvais bien le faire !!!
Жюліан цілком пройнявся моїм задумом, я не вірила (і дуже помилялася), що він так глибоко зрозуміє красу цієї сцени. Так, це правда... Треба зробити з неї щось страшне у своєму спокої, скорботне, глибоко скорботне... Це кінець усьому; жінка, що там сидить, — це більше, ніж вияв болю, це драма безмежна, складна, страхітлива. Це заціпеніння душі, у якій уже нічого не лишилося... У цьому, з огляду на минуле цієї істоти, є щось таке людяне, таке цікаве й таке величне, таке захопливе, що відчуваєш наче подих, який проходить тобі крізь волосся.
Julian entre tout à fait dans mon idée, je ne croyais pas (et j’avais bien tort) qu’il comprendrait si profondément la beauté de la scène. Oui c’est vrai... On doit en faire quelque chose de terrible dans son calme, de désolé, de profondément désolé... C’est la fin de tout, la femme qui est là est plus que l’expression d’une douleur, c’est un drame immense, complexe, effroyable. C’est la stupeur d’une âme ou il ne reste plus rien... Il y a là, vu les antécédents de la créature quelque chose de si humain, de si intéressant et de si grandiose, de si empoignant, que l’on sent comme un souffle qui vous passe dans les cheveux.
І я не зроблю її добре? Коли це залежить від мене? Це щось, що я можу створити власними руками, і моєї пристрасної, упертої, незламної волі не вистачить??? Палке, шалене бажання поділитися почуттям, яке я відчуваю, було б недостатнім?! Та годі! Як у цьому сумніватися? Щось, що сповнює мені голову, серце, душу, очі, — і я не подолаю матеріальних труднощів?!
Et je ne le ferais pas bien ? Quand ça dépend de moi ? C’est quelque chose que je puis créer de mes mains et ma volonté passionnée, tenace, inflexible ne suffirait pas ??? Le désir ardent, fou, de faire partager l’émotion que je ressens serait insuffisant ?! Allons donc ! Comment en douter ? Quelque chose qui me remplit la tête, le cœur, l’âme, les yeux, et je ne triompherais pas des difficultés matérielles ?!
Я почуваюся здатною на все.
Je me sens capable de tout.
Хіба що як я захворію... Я молитиму Бога щодня, щоб цього не сталося.
Il n’y a que si je suis malade... Je prierai Dieu tous les jours pour que ça n’arrive pas.
Моя рука була б нездатна виразити те, чого хоче моя голова??! Та годі.
Ma main serait impuissante à exprimer ce que veut ma tête ??! Allons donc.
Ах! Боже мій, я падаю навколішки й благаю тебе не ставати на заваді цьому щастю. З усією смиренністю, розпростерта в пилюці, я благаю тебе... навіть не допомогти мені, а лише зволити дозволити мені працювати без надмірних перешкод. Бо я не знаю.
Ah ! mon Dieu, je tombe à genoux et je vous supplie de ne pas vous opposer à ce bonheur. C’est en tout humilité, prosternée dans la poussière que je vous supplie de... Pas même de m’aider, de daigner seulement permettre que je travaille sans trop d’obstacles. Car je sais pas.