❦
Пʼятниця, 7 липня 1882
Мене трохи мучить моя записка до батька.Je suis un peu tourmentée par mon billet à mon père.
Слід було б принаймні сказати про це мамі, бо я навіть не тішуся цією дурною помстою... Помста завжди здається дурною, коли вже не гніваєшся.
Il faudrait au moins le dire à maman, car je ne jouis même pas de la sotte vengeance... La vengeance paraît toujours sotte quand on n’est plus en colère.
Поль, якщо вірити телеграмам, дуже хворий, а мама в такому стані тривоги, що аж жаль на неї дивитися, вона ледве ноги тягне. Ми розмовляємо але ледь-ледь лише задля того, щоб не виставляти напоказ, що не розмовляємо... А втім, гадаю, вона каже собі з тією неймовірною дитячою безтурботністю, що все минулося. Бідолашна жінка... Мені тепер здається, що я навмисне вигадую собі страховиська... І, правду кажучи, треба визнати, що вона безтурботна й не знає життя... Та й годі, тільки коли лютуєш, то драматизуєш усе, і, зрештою, я не знаю, чи маю рацію в гніві, чи на холодну голову. Якщо судити як стороння людина... Але як донька, а саме така я, хоч би що робила... я не можу думати про неї нічого поганого серйозно, бо вади в неї є, але разом із ними й відданість, нехай дурна відданість, якщо хочете, але це байдуже, чи майже байдуже... Та й до того ж не переробиш своєї натури, вона не вміє бути кращою, хоч і любить своїх дітей; погляньте лишень на її поведінку під час хвороби Поля й моєї... Одне слово, це зворушливо.
Paul est si l’on en croit les dépêches très malade et maman est dans un état d’inquiétude à faire pitié, elle se traîne à peine. Nous nous parlons mais à peine seulement pour ne pas affecter de ne pas se parler... Du reste je crois qu’elle se dit avec cette incroyable insouciance d’enfant, que c’est passé. Pauvre femme... Il me semble à présent que je me fais des monstres à plaisir... Et pour être vrai il faut avouer qu’elle est insouciante et ignorante de la vie... Voilà tout, seulement quand on est furieux on dramatise les choses et en somme je ne sais si c’est en colère ou de sang-froid que j’ai raison. Si je juge en étrangère... Mais en fille, et c’est ainsi que je suis quoique je fasse... Je ne puis rien penser de mal sérieusement, car il y a des défauts mais avec cela du dévouement, un dévouement bête si vous voulez, mais c’est égal ou presque égal... Et puis on ne peut pas refaire sa nature, elle ne sait pas être meilleure bien qu’aimant ses enfants; voyez pour la maladie de Paul et pour la mienne donc... Enfin, c’est attendrissant.
Хоч би що собі казати!.. Одне слово, краще не судити власну матір, бо ти її любиш, і попри всі свої бунти, повертаєшся до цього почуття, — не вмію висловитися...
On a beau se dire ! ... Bref il y a que, il vaut mieux ne pas juger sa mère car on l’aime et malgré toutes ses révoltes, on en revient à ce sentiment, je ne sais m’exprimer...
Схоже, ми лишимося в цьому будинку: той, про який я доручила Емілю довідатися, надто дорогий і ще не готовий; він снідав із нами, доволі кумедний. Здається, мені вдається колір.
Il paraît que nous resterons dans cette maison, celle dont j’ai chargé Emile de s’informer est trop chère et n’est pas encore prête, il a déjeuné avec nous; il est assez drôle. Je crois que je fais de la couleur.