❦
Середа, 5 липня 1882
Мій гнів ущух, і мама вчора вийшла зі своєї кімнати при Сент-Амані. Вона їздила до Кельна на двадцять чотири години. Моя жахлива записка до батька дійшла, він відповідає телеграмою, що не просив мене нічого йому пояснювати. Одне слово, усе це огидно. Учора я цілком спокійно висловила мадам усе, що про неї думаю. Між нами все скінчено; я також попередила її, що в Росії її, можливо, приймуть не надто гостинно... Якби вона туди поїхала, усе б зʼясувалося, це очевидно, але я кажу це зі злості; а втім, вона не знає, що я вигадала.Ma colère est calmée et maman est sortie hier de sa chambre devant Saint Amand. Elle a été à Cologne vingt quatre heures. Mon horrible billet à mon père est arrivé, il répond par dépêche qu’il ne m’avait pas priée de lui expliquer rien. Enfin tout cela est détestable. J’ai dit hier très tranquillement son fait à madame. Tout est fini entre nous; je l’ai aussi prévenue qu’elle ne serait peut-être pas bien reçue en Russie... Si elle y allait tout s’expliquerait c’est évident mais je dis cela par méchanceté; du reste elle ne sait pas ce que j’ai inventé.
І погодьтеся, що мій лист — це щось жахливе... А втім, за останні чотири дні я наговорила про неї і їй учора таких мерзенних речей...
Et convenez que c’est monstrueux ma lettre... Du reste depuis quatre jours j’ai dit des choses si infâmes d’elle et à elle hier...
А ще, відчуваючи, яка вона нещасна, я заспокоююся й вважаю, що заходжу надто далеко... Я так міркую, бо все вже минуло, але чотири дні тому... Ах! Яка гидота... І справді, ми ні на що не заслуговуємо... Бо відколи немає справжніх нещасть, ми самі собі їх вигадуємо... Тепер ми з мамою бачитимемося, як колись, але... А втім, усе скінчилося вже давно, я, мабуть, із рік уже її не цілувала, і якби ми поцілувалися, це видалося б дивним — після того, як ми тільки й кажемо одна одній неприємні речі...
Aussi en la sentant très malheureuse je deviens très calme et trouve que je vais trop loin... Je raisonne comme ça parce que c’est passé mais il y a quatre jours... Ah ! quelle abomination... Et vraiment nous ne méritons rien... Car depuis qu’il n’y a pas de malheurs nous nous en faisons nous-mêmes... Maintenant maman et moi nous nous verrons comme par le passé mais... Du reste il y a longtemps que tout est fini, il y a peut-être un an que je l’ai embrassée et si nous nous embrassions cela paraissait étrange à force de ne se dire que des choses désagréables...
Коли я приходила про щось поговорити, це одразу переростало у сварку, і не завжди з моєї вини. Так, коли я на щось нарікала, замість того щоб разом шукати, як поліпшити нашу долю... мені відповідали, що я шукаю лише приводу до сварки, що я маю потребу лютувати і що сама не знаю, чого хочу. Цими трьома твердженнями мене й справді доводили до люті, бо вони поверталися з будь-якого приводу, мов набридлива примовка.
Lorsque je venais parler de quelque chose cela dégénérait tout de suite en querelle et ce n’était pas toujours ma faute. Ainsi lorsque je me plaignais de quelque chose au lieu de chercher ensemble à améliorer notre sort... On répondait que je ne cherchais que des motifs à querelle, que j’éprouve le besoin de rager et que je ne sais pas ce que je veux. Avec ces trois propositions on m’enrageait en effet car cela revenait à propos de tout comme une rengaine.
Так гадали уникнути нудних розмов, а виходило ще гірше. І ущипливості, і... Зрештою, що мені й казати. Усе це дуже нудно й дуже сумно. Я дійшла до того, що різко відповідаю навіть тоді, коли в мене просять найпростіших речей, — одне слово, ми вже й слова не перекинемося, як усі люди, а коли часом і розмовляємо, то завжди про сторонні речі — візити, людей, яких бачили... І то ще диво. Або ж сваримося без причини, без приводу, як ідіотки. У всьому вбачають ущипливість чи пастки на здоровʼя... Одне слово, це пекло, але, на щастя, я маю заняття.
On croyait ainsi éviter des conversations ennuyeuses et on faisait pis. Et les aigreurs et... Enfin que voulez-vous que je dise. C’est bien ennuyeux tout cela et bien triste. J’en suis arrivée à répondre durement même lorsqu’on me demande les choses les plus simples, bref on n’échange plus une parole comme tout le monde et si l’on cause quelquefois c’est toujours sur des sujets étrangers, des visites, des gens qu’on a vu... Et c’est encore miracle. Ou bien on se dispute sans cause, sans raison, comme des idiots. On voit, des aigreurs ou des pièges à santé dans tout... Enfin, c’est un enfer, mais heureusement j’ai des occupations.
Минулої неділі Еміль обідав у нас, а ввечері, коли прийшли Енґельгардти, ми їдемо на ярмарок у Нейї1, шестеро в ландо.
Dimanche dernier Emile a dîné chez nous et le soir les Engelhardt étant venus on va à la foire de Neuilly, six dans le landau.
Примітки
Щорічний ярмарок у Нейї (Foire de Neuilly) — популярний ярмарок у паризькому передмісті Нейї. ↩