❦
Вівторок, 20 червня 1882
Що ж... Нічого нового, кілька взаємних візитів... Живопис... І Іспанія...Eh bien... Rien de neuf, quelques visites échangées... De la peinture... Et l’Espagne...
Ах! Іспанія — це через томик Т. Ґотьє1... Чи можливо це! Як! я побувала в Толедо, Бургосі, Кордові, Севільї, Гранаді! Гранаді! Як! Я обʼїздила ці краї, самі назви яких — уже шляхетність вимовляти. Що ж, це гарячка. Повернутися туди!!!
Ah ! l’Espagne, c’est un volume de Th. Gautier qui est cause de cela... Est-ce possible ! Comment j’ai passé à Tolède, Burgos, Cordoue, Séville, Grenade ! Grenade ! Comment ! j’ai parcouru ces pays dont les noms seuls sont une noblesse à prononcer. Eh bien c’est de la fièvre. Y retourner !!!
Знову побачити ці дива!
Revoir ces merveilles !
Повернутися туди самій або з подібними до себе! Чи ж мало я настраждалася, побувавши там із родиною... О поезіє! О живописе, о Іспаніє. Ах, яке коротке життя. Ах! Яке нещастя — жити так мало! Бо жити в Парижі — це лише відправна точка всього... А от вирушати в ці величні мандри, мандри витончених людей, митців! Півроку в Іспанії, в Італії. Італія — свята земля, божественний Рим; незрівнянний, я від нього втрачаю голову... Ах! Як жінок шкода. Чоловіки хоч вільні. Цілковита незалежність у буденному житті, свобода приходити й іти, виходити, обідати в трактирі чи вдома, ходити пішки в Булонський ліс чи до кавʼярні. Ця свобода — половина таланту і три чверті буденного... щастя. Але... скажете ви: ви ж вища жінка, дозвольте собі цю свободу. Це неможливо... Бо жінка, яка отак визволяється, — жінка молода й гарна, звісно, — мало не потрапляє до чорного списку; вона стає дивною, помітною, осуджуваною, навіженою... а отже, ще менш вільною, ніж коли не порушує ідіотських звичаїв...
Y retourner seule ou avec des semblables ! Ai-je assez souffert d’y avoir été en famille... Ô poésie ! Ô peinture, ô Espagne. Ah que la vie est courte. Ah ! que l’on est malheureux de vivre si peu ! Car habiter Paris n’est que le point de départ de tout... Mais faire de ces sublimes voyages, voyages de délicats, d’artistes ! Six mois en Espagne, en Italie. Italie terre sacrée, Rome divine; incomparable, j’en perds la tête... Ah ! que les femmes sont à plaindre. Les hommes sont libres au moins. L’indépendance absolue dans la vie ordinaire, la liberté d’aller et venir, sortir, dîner au cabaret ou chez soi, aller à pied au Bois ou au café. Cette liberté là est la moitié du talent, et les trois quarts du bonheur... ordinaire. Mais... direz-vous femme supérieure que vous êtes, octroyez-vous cette liberté là. C’est impossible... Car la femme qui s’émancipe ainsi, la femme jeune et jolie s’entend, est presque mise à l’index; elle devient singulière, remarquée, blâmée, toquée... et par conséquent encore moins libre qu’en ne choquant point les usages idiots...
Отже, лишається тільки нарікати на свою стать... і повертатися до мрій про Італію та Іспанію, Гранаду... Велетенські дерева, чисте небо, струмки, олеандри, сонце, тінь, спокій, тиша, гармонія, поезія, натхнення...
Donc il n’y a qu’à déplorer mon sexe... et à revenir aux rêves d’Italie et d’Espagne, Grenade... Arbres géants, ciel pur, ruisseaux, lauriers roses, soleil, ombre, paix, calme, harmonie, poésie, inspiration...
Сьогодні закрили Салон... і я зустріла там лише Еміля Бастьєна-Лепажа, брата Бастьєна.
On a fermé le Salon aujourd’hui... et je n’y ai rencontré qu’Emile Bastien-Lepage, le frère de Bastien.
Найкраще те, що з моїх іспанських захватів сміються, як Жюліан, і заперечують ось що: мовляв, усі, хто туди їздить, кажуть те саме, отже, це банально. Ото дурниця!
Ce qu’il y a de bon c’est qu’on rit comme Julian de mes enthousiasmes espagnols et on objecte ceci: à savoir que tous ceux qui y vont en disent la même chose, donc c’est banal. En voilà une bêtise !
Але! Увага, я показала свій ескіз Жюліанові, і він доволі ним задоволений, бо ви ж розумієте — він ніколи не полюбить це цілком.
Mais ! Attention, j’ai fait voir mon esquise à Julian et il en est assez content car vous comprenez il n’aimera jamais ça tout à fait.
Він був у захваті від «Примірочної у Дусе», яку я хотіла зробити, але Святі жони!.. Я готую ескізи й віднесу їх Тоні... Бо Жюліан наполягає, щоб я зробила це в Парижі, у майстерні, з начерками, зробленими надворі, — а я хочу зробити це щиро, надворі, зі справжнім ефектом... І я... Зрештою, побачу.
Il était ravi du Salon d’essayage chez Doucet que je voulais faire, mais les Saintes femmes !... Je prépare des esquisses et je les porterai à Tony... Car Julian insiste pour que je le fasse à Paris, dans un atelier avec des études du dehors, eh bien moi je veux le faire sincèrement, dehors, avec l’effet vrai... Et je... Enfin je verrai.
Примітки
Теофіль Ґотьє (1811—1872), «Подорож Іспанією» (фр. «Voyage en Espagne», 1843) — уславлена романтична подорожня оповідь. ↩