❦
Понеділок, 12 червня 1882
Це наче смуток... Я уявляю, що завдала комусь прикрості, і через це сама її відчуваю... А ще кажуть, ніби в мене недобре серце. Позавчора я була в Тоні, бо мені здавалося, що я надто його занедбала за обідом. Те саме добре почуття привело мене до старого Жюліана... якого не було вдома. А тепер ось мені здається, що я засмутила Ґабріеля, і це мене зворушує.C’est comme du chagrin... Je m’imagine que j’en ai causé et j’en ressens à cause de cela... Et on dira encore que je n’ai pas bon cœur. Avant hier j’ai été chez Tony parce que je me figurais l’avoir un peu trop délaissé au dîner. Le même bon sentiment m’avait portée chez le père Julian... qui était sorti. Et à présent voilà qu’il me semble que j’ai fait de la peine à Gabriel et j’en suis attendrie.
А це тому, що я уявляю, ніби мене дуже цінують...
C’est que je m’imagine qu’on fait grand cas de moi...
Цього тижня я працюю в Емми Лонстадт, маленької шведки, учениці Жюліана, доволі цікавої, яка має гарну майстерню, що їй позичили. Ми взяли гарну жіночу натурницю й малюємо її лежачою, у натуральну величину. Це вперше, і я доволі схвильована... Хотіла б зробити добру річ, щоб мати право говорити про ту славнозвісну картину...
Cette semaine je travaille chez Emma Lônstadt, une petite Suédoise élève de Julian assez intéressante et qui a un bel atelier qu’on lui a prêté. Nous avons pris un beau modèle de femme et nous la faisons couchée, grandeur nature. C’est pour la première fois et je suis assez émue... Je voudrais faire un bon morceau pour être autorisée à parler du fameux tableau...
Ні, справді, цей солодкавий секретар посольства про все це й не думає, і мені нема за що собі докоряти.
Non, vraiment ce suave secrétaire d’ambassade ne pense pas à tout cela et je n’ai rien à me reprocher.
Хіба не дурість — уявляти, ніби ти змусила страждати геть усіх?! Та навіть якби й так!.. Із Жері мені нічого не зробити, отже, краще, щоб усе було так... А тоді я уявляю собі цього бідного батька, ображеного за сина, і цього бідного сина, такого нещасного...
Est-ce bête de s’imaginer qu’on a fait souffrir tout le monde ?! Et quand bien même !... Je ne puis rien faire de Géry, par conséquent il vaut mieux que cela soit ainsi... Et alors je me figure ce pauvre père qui est vexé pour son fils, et ce pauvre fils qui est si malheureux...
Яка ж уява!!
Quelle imagination !!
Я кажу вам про це, бо мені прикро... Хай там як, ви не вибʼєте мені з голови думки, що я завдала йому прикрості, і мені від цього тим прикріше, що він такий розсудливий, такий пристойний, такий добрий; одне слово, справжній Рауль де Бражелон1, і мене зворушує його покірливість (?) та їхній такий бездоганний вигляд... Я кажу про батька й сина... А все ж у цьому має бути щось справжнє, коли я це так відчуваю... З другого боку... Це справді божевілля — такі вигадки, і бідолашний Ґабріель, безперечно, не винен в усій тій сентиментальній нісенітниці, яку я йому приписую...
Je vous en parle parce que ça me peine... C’est égal vous ne m’ôterez pas de l’idée que je lui ai fait de la peine et cela me fait d’autant plus qu’il est si raisonnable, si comme il faut, si bon; enfin un Raoul de Bragelonne et je suis touchée de sa résignation (?) et de leur air si bien... Je parle du père et du fils... Il faut pourtant qu’il y ait là quelque chose de vrai pour que je le sente ainsi... D’un autre côté... C’est vraiment fou ces imaginations et ce pauvre Gabriel est sans doute innocent de tout ce galimatias sentimental que je lui prête...
Можливо, я поясню все це сказавши собі, що це через брак звички бути щасливою, який спричиняє мені ці вагання... Коли я чимось задоволена, мені хочеться просити за це пробачення в усіх.
Peut-être expliquerai tout cela en me disant que c’était le manque d’habitude d’être heureuse qui me cause ces perplexités... Quand je suis contente de quelque chose j’ai envie d’en demander pardon à tout le monde.
Примітки
Рауль, віконт де Бражелон — шляхетний меланхолійний юний герой роману Дюма «Віконт де Бражелон», уславлений своїм покірливим, високодуховним прийняттям нерозділеного кохання. ↩