Неділя, 7 травня 1882

Учора чимало візитів, а з нових — пан Реманн, неаполітанський князь Ґвідо Піньятеллі. Я бачила його з батьком щодня на Кʼяї, без вусів і в товаристві абата. Кажуть, що старший має триста тисяч франків ренти, а молодший, Ґвідо, — пʼятсот тисяч, бо успадкував від герцога Монтелеоне. Незрівнянна Аврора, шипшинова квітка, весняне видіння тощо, тощо! По-простому, панна Трубецька, яку Етенсель прославляє такою гучною рекламою, не вийшла за Помара; вона негарна, але мила, а її мама, ексцентрична Ліза, ганяється за партіями для цієї Аврори, якій щонайменше двадцять чотири роки. Та не знаю, з якого приводу я вам про це розповідаю... Були пані Ґавіні, Одетта, Енґельгардт; панове Енґельгардт де ла Тур, Піньятеллі, Реманн, Божидар, Алексіс, малий Фор, Філіппіні... хто ще? А сьогодні ввечері Ґавіні беруть мене до цирку. Нове вбрання із сірого кашеміру, складка на спині, прихоплена пряжкою з рейнських страз, як це роблять на штанах. Спереду блуза без швів, але припасована іншою пряжкою, що стягує складки донизу талії; ця пряжка на шпильці й кріпиться до самого корсета, так що всі ці складки не зсуваються, і талія дуже тонка, хоч і без пояса. Це мої власні винаходи, через які мої сукні копіюють, але інші не можуть таке носити.
— Панна прийде до вас близько пʼятої години, нам замовлять із дюжину таких суконь... Тільки от... Бо ні в кого немає шику панни.
Тільки я почекаю: бо інакше всі ці жінки, що витрачають пʼятдесят чи шістдесят тисяч франків на рік, та кокотки матимуть таку саму сукню. Я ж витрачаю небагато, може, вісім тисяч франків на рік, не більше, у Дусе.
Але я говорила про цирк, — так, у мене є й сірий капелюшок, такий чарівний своєю вишуканістю. Потім ми йдемо до Імоди по морозиво, з нами Жері, далі графиня Валевська, дружина колишнього міністра, яка вийшла за малого Алессандро. Їй шістдесят, а йому тридцять два... До речі про «гармонійні» пари — є ще пара пані де Марсіллі та Жанвʼє... Оскільки Аделіна казала, що та схожа на стару руїну, я назвала Жанвʼє її доглядачем. А втім, з Аделіною часом можна посміятися, — це старий Ґавіні нестерпний.
О! Учора в цирку це ще було нічого, а ось ми йдемо дивитися виставку Курбе, а потім у Булонський ліс! На виставці я лишаюся дві хвилини, бо цей жахливий корсиканець катував мене своїми претензійними й безглуздими зауваженнями про картини, а в лісі! Ні, мене справді варто пожаліти — бути істотою, чутливою до всіх цих прикрощів. Цей чоловік, що штовхав мене ліктем щоразу, аби зробити дурне зауваження про перехожих, та мамина розмова! Спершу про те, що Наполеон III багато зробив для оздоблення Парижа, а що повз нас проїздили екіпажі, багато екіпажів із дітьми, то декого з тих дітей вона визнала гарненькими, додавши, що ці діти гарні, — бо, бачте, є діти негарні, а ці діти — гарні діти. А у вухах у мене ще дзвенів Ґавіні, який казав перед картинами Курбе, що це «не позбавлено вправності»!

Примітки

Кʼя (Chiaia) — модна приморська набережна в Неаполі. ↩
В оригіналі латиною: «Vulgo» («у просторіччі», «як зазвичай кажуть»): після пишних епітетів Марі називає її просто на імʼя. ↩
«Етенсель» (фр. «Étincelle», «Іскра») — псевдонім Марі Біар де Пейронні, світської оглядачки «Фігаро» (див. 19 березня 1881). ↩
«Cailloux du Rhin» (фр.) — дослівно «рейнські камінчики», фальшиві стрази, модна біжутерія тієї доби. ↩
«Cocottes» (фр.) — куртизанки чи утриманки півсвіту. ↩
Каламбур: «conservateur» означає водночас «хранитель» (музею) і «той, хто оберігає»; тут застосовано до Жанвʼє як до доглядача занепалої будівлі — пані де Марсіллі. ↩
Ґавіні — Дені Ґавіні, корсиканець, чоловік Аделіни Ґавіні; Марі зве його «le père Gavini» («старий Ґавіні»). ↩
«Ce nʼétait pas empoté» («не без вправності») — вирок Ґавіні картинам Курбе. ↩