❦
Пʼятниця, 5 травня 1882
Я мала снідати в Картрайт із Бастьєном, але ми влаштовуємо конкурс на місця1, і мені дістається тільки втіха прогулятися з вищезгаданою Картрайт. І мені було ніяково!.. Кажуть про неї всілякі дурниці, але вона американка, знає всіх славетних митців і розповідає їм про мене; я познайомилася з Жюлем Бретоном, а втім, мама була поруч.Je devais déjeuner chez la Cartwright avec Bastien mais nous faisons un concours de places et je n’ai que le plaisir de me promener avec la susdite Cartwright. Et j’étais gênée !... On en dit des bêtises mais c’est une Américaine, elle connaît tous les artistes célèbres et leur parle de moi; j’ai fait la connaissance de Jules Breton, du reste maman était là.
Цей портрет Кассаньяка огидний, а знаєте, йому ж уже тридцять вісім років.
Ce portrait de Cassagnac est ignoble, savez-vous qu’il a trente-huit ans déjà.
Ах! Це засмучує. Обвітрена шкіра, майже запухлі очі, зівʼялі губи, черевце... А по обіді такий чоловік важчає, обмʼякає; якщо він випив зайвий келих вина, очі в нього злипаються; він розпливається в кріслі, курячи сигару й думаючи про завтрашню статтю чи про свої грошові та хатні справи; і ось він, чоловік моїх мрій, той, хто колись має покохати мене з усією поезією юності?..
Ah ! c’est attristant. La peau tannée, les yeux presque pochés, les lèvres flétries, du ventre... Et après dîner un homme comme cela s’allourdit, s’avachit; s’il a pris un verre de vin de trop ses yeux se ferment; il s’aplatit dans un fauteuil en fumant son cigare et en songeant à l’article de demain ou à ses affaires financières et domestiques; et c’est là l’homme de mes rêves, celui qui doit m’aimer un jour avec toutes les poésies de la jeunesse ?...
Його можна було взяти у тридцять два роки, коли я з ним познайомилася; тоді це був бонапартистський герой у розквіті; щойно обраний, серцеїд і дуелянт, завжди готовий до будь-яких пригод, а... тепер?
Il était à prendre à trente-deux ans lorsque je l’ai connu; alors c’était le héros bonapartiste dans sa fleur; nouvellement élu, l’homme à femmes et aux duels, toujours prêt à toutes les aventures, et... à présent ?
А ще пізніше?? То що, це буде втрачена ілюзія? Мрія, яку треба поховати? Я починаю в це вірити. Мені було б цікаво побачити його зблизька. Чи правда, що він став уже настільки... аби потрапити в опис до Золя. О! цей «Накип»2 Золя, яка ж гидота! Хоч би що я робила, йому однаково не менш як тридцять вісім із половиною, а буде сорок, коли я матиму талант... І парижанин, журналіст, гультяй з бульварів, чоловік панни Акар... У сорок років?.. А втім, будь-який чоловік у сорок років... йому бракує свіжості, і я думаю, що кохання не мало б затьмарюватися... матеріальними прикрощами тепер треба відповісти обмеженим людям, які гадатимуть, ніби я визнаю лише... свіжу плоть... Саму лишень її кохати не можна, це очевидно, але й важко, мабуть, кохати когось, чия духовна поезія зіпсована тілесними вадами чи руйнаціями. Усе це має триматися купи настільки, щоб про це не доводилося говорити ані добре, ані погано.
Et encore plus tard ?? Alors ce serait une illusion perdue ? Un rêve à enterrer ? Je commence à le croire. Je serais curieuse de le voir de près. Si c’est vrai qu’il est devenu assez... pour être décrit par Zola. Oh ! le Pot-bouille de Zola, quelle immondice ! J’aurai beau faire il n’en a pas moins de trente-huit ans et demi et il en aura quarante quand j’aurai du talent... Et un parisien, un journaliste, un boulevardier, le mari de Mlle Acard... A quarante ans ?.. Du reste n’importe quel homme à quarante ans... ça manque de fraîcheur et je pense que l’amour ne devrait pas être troublé par des ... inconvénients matériels Il faut maintenant répondre aux gens bornés qui croiront que je n’admets que la... chair fraîche... On ne peut l’aimer toute seule, c’est évident mais aussi il doit être bien dur d’aimer quelqu’un dont les poésies intellectuelles sont gâtées par des laideurs ou avaries charnelles. Tout cela doit se tenir assez pour qu’on n’ait pas à en parler ni en bien ni en mal.
А тепер додам, що, хоч який він привʼялий, я все одно більше люблю таку істоту, як Покійний3, ніж двадцятипʼятирічного модного панича чи довготелесого, сухого й доброчесного дипломата на кшталт того дуже коректного, дуже елегантного й дуже доброчесного Ґабріеля, чийого тата ми сьогодні бачили.
Maintenant j’ajouterai que quelques défraîchi qu’il soit j’aime encore mieux un être comme le Défunt qu’un monsieur de vingt-cinq et à la mode ou un grand sec et vertueux diplomate comme le très correct, très élégant et très vertueux Gabriel dont nous avons vu le papa aujourd’hui.
Примітки
«Concours de places» — періодичний конкурс в майстерні Жюліана: професори майстерні оцінювали роботи, за їхнім рангом учениці обирали місця біля мольбертів, а найкращі отримували медалі (пор. 3 червня: «Конкурс оцінено... Жодної медалі»). Не йдеться про розвішування картин на Салоні. ↩
«Накип» (фр. «Pot-Bouille», 1882) — роман Золя, що викриває сексуальне лицемірство паризької буржуазії. ↩
«Покійний» (фр. «le Défunt») — так Марі називає Кассаньяка після його одруження (27 червня 1878). ↩