❦
Понеділок, 7 лютого 1881
Lundi 7 février 1881
Учора де Дайєнс обідала з нами, а Музе приїхала забрати її о першій і влаштувати сцену, бо ми, мовляв, не віддаємо їй візитів справно. Стара навіжена.
Hier, de Daillens a dîné avec nous, la Mouzay est venue la prendre à une heure et faire une scène parce que nous ne lui rendons pas régulièrement ses visites. Vieille folle.
Моя картина, що на мить була збилася зі шляху через одне обличчя, яке ніяк не виходило, знову пішла на лад, і я легка, як пірʼїнка. О першій Вільвʼєй і Брізбен, мої головні моделі, безмежно поступливі, ідуть зі мною до Мірлітонів1. Не знаю, чи я раніше погано дивилася, чи мені просто розплющилися очі, чи Каролюс зробив крок уперед, але я приголомшена його портретом: жінка з маленькою дівчинкою в червоному. Я, що не любила Каролюса, — його червона дитина з минулого Салону та синя жінка викликали в мене відразу. Але два сьогоднішні портрети — найгарніше, що можна побачити. А все ж я волію жінку, а не дитину — ту жінку саму, стару й нарумʼянену. Аж очі сліпить.
Mon tableau un instant dévoyé à cause d’une figure qui ne s’arrangeait pas, remarche, je suis légère comme une plume. A une heure Villevieille et Brisbane, mes principaux modèles et complaisants à l’infini, viennent avec moi aux Mirlitons. Je ne sais si j’ai mal regardé ou que mes yeux se sont ouverts, ou que Carolus est en progrès, mais je suis éblouie de son portrait: la femme avec la petite fille en rouge; Moi qui n’aimais pas Carolus, son enfant rouge du dernier Salon et sa femme bleue m’ont dégoûtée. Mais les deux portraits d’aujourd’hui sont les plus beaux qu’on puisse voir. Mais je préfère encore la femme à l’enfant, la femme seule qui est vieille et fardée. C’est un éblouissement.
Жінка не вродлива, але вродлива по-жіночому — приваблива, материнська, у сукні барви сливи доби Людовіка XIII, груди відкриті й осяйні, світло переходить на біляву голівку дитини і губиться у правій руці жінки, що лежить на плечі дитини. Ліва рука тримає віяло і недбало звисає, перли у волоссі та на руках; кисті рук ледь намічені, а ближче до низу портрета все накладено дуже вільно, щоб виграли обличчя й груди, — це пречудова пляма світла на мохово-зеленому тлі. І як це виконано! Як широко! І який природний вигляд!
La femme n’est pas belle, mais belle femme sympathique, maternelle, en robe prune Louis XIII, le poitrail découvert et lumineux, la lumière se continue par la tête blonde de l’enfant et se perd dans la main droite de la femme qui est sur l’épaule de l’enfant. La main gauche tient un éventail et tombe négligemment, des perles dans les cheveux et aux bras; les mains sont peu faites et vers le bas du portrait c’est très lâché pour faire valoir les figures et la poitrine, c’est une plaque de lumière superbe, sur un fond vert mousse. Et c’est traité ! C’est large ! Et ça un aspect de nature !
Це мені миліше за закурені й мертві махини в музеях. Мій улюбленець Бастьєн-Лепаж виставив обличчя принца Уельського в костюмі доби Генріха VII, із Темзою та англійським флотом на тлі; це тло барвою нагадує тло «Джоконди».2
J’aime mieux ça que les machines enfumées et mortes des musées. Mon favori Bastien-Lepage expose la face du prince de Galles en costume Henri VII, avec la Tamise et la flotte anglaise pour fond, le fond rappelle celui de la Joconde comme ton.
Тупувате обличчя; геть-чисто схоже на Гольбейна, можна й помилитися... я від цього не в захваті. Навіщо наслідувати?
Une tête d’abruti; ça a tout à fait l’air d’un Holbein, on s’y tromperait... je n’adore pas ça. Pourquoi imiter ?
Якщо це копія — але це ж не копія, словом, як наслідування воно вкрай вдале. Мені це не подобається.
Si c’est une copie, mais c’est pas une copie enfin c’est extrêmement réussi comme imitation. Je n’aime pas ça.
О! якби ж я могла малювати, як Каролюс Дюран!
Oh ! si je pouvais peindre comme Carolus Duran !
Теракота Сен-Марсо3 — оцей ніколи не зібʼється зі шляху, як Бастьєн, і його твори завжди беруть за серце.
Une terre cuite de Saint Marceaux, celui-là ne sera jamais dévoyé comme Bastien, et ses œuvres vont toujours au cœur.
Примітки
Мірлітони — паризька галерея чи виставкова зала, яку на початку 1880-х часто відвідували художники й колекціонери; відмінна від Салону. ↩
Бастьєн-Лепаж виставив портрет принца Уельського (майбутнього Едуарда VII) на Салоні 1881 року. Спостереження Марії, що тональне тло нагадує «Джоконду», свідчить про її гостре око на композиційні перегуки. ↩
Рене де Сен-Марсо (1845–1915) — французький скульптор, відомий ліричними фігурами з мармуру й теракоти. Марія протиставляє його незмінну якість тому, що бачить у Бастьєна-Лепажа як стилістичне сповзання до наслідування Гольбейна. ↩