❦
Вівторок, 17 серпня 1880
Mardi 17 août 1880
Я попросила в мого вчителя гри на арфі нот для мандоліни. Ось його відповідь. Я також казала йому, що дістала медаль за одну картину й виставила іншу. Я бережу його листа за таку чарівну італійську манеру, хоч він і від простої людини. Зізнаюся, що, попри мої натуралістичні схильності (слово, яке мало хто розуміє) і мої республіканські почуття, я дуже чутлива до цих квітів красномовства. Зрештою, чому б усьому цьому не поєднуватися? Та цей стиль слід полишити італійцям, в інших він сміховинний. Цей лист нагадує мені Брускетті, який ховав мою камелію до своєї шкатулки. Цей чоловік мені й досі огидний.
J’avais demandé de la musique pour mandoline à mon professeur de harpe. Voici sa réponse. Je lui disais aussi que j’avais eu une médaille pour un tableau et exposé un autre. Je garde sa lettre à cause de sa tournure italienne si charmante quoique venant d’un homme simple. J’avoue que malgré mes tendances naturalistes (un mot peu compris) et mes sentiments républicains. Je suis fort sensible à ces fleurs de langage. Pourquoi tout cela n’irait-il pas ensemble, du reste ? Mais ii faut laisser ce style aux Italiens, chez les autres il est ridicule. Cette lettre me rappelle Bruschetti mettant mon camélia dans son écrin. Il me dégoûte encore, cet homme.
Боже мій, коли ж я зможу поїхати до Італії! Яке ж усе інше тьмяне після Італії! Навіть Поль де Кассаньяк ніколи не поривав мене так, як спогад про цей край.
Mon Dieu quand est-ce que je pourrai aller en Italie ! Que tout le reste est terne après l’Italie ! Paul de Cassagnac lui-même ne m’a jamais transportée comme le souvenir de ce pays.
Чому б мені не поїхати туди тепер? А живопис? Чи я досить сильна, щоб не заблукати без напряму? Не знаю. Та й їхати з родиною, з усіма прикрощами, що звідси випливають... Ні. Треба бути вільною. Та, може, я там вийшла б заміж легше, ніж тут? Ні. Цю зиму я лишуся в Парижі, на Карнавал поїду до Італії, а якщо нічого не буде, проведу зиму 1881–1882 у Петербурзі, мені буде двадцять три роки. Якщо я не знайду багатого шлюбу в Петербурзі, повернуся до Парижа чи до Італії на 1882–1883, мені буде двадцять чотири. І тоді я вийду за титулованого пана, який матиме пʼятнадцять чи двадцять тисяч франків на рік і який залюбки візьме мене з моєю власною рентою.
Pourquoi n’irai-je pas là à présent ? Et la peinture ? Suis-je assez forte pour ne pas m’égarer sans direction ? Je ne sais pas. Et puis aller avec ma famille, avec tous les embêtements qui s’ensuivent... Non. Il faut être libre. Mais peut-être m’y marierais- je plus facilement qu’ici ? Non. Je resterai cet hiver à Paris, j’irai passer le Carnaval en Italie et s’il n’y a rien je passerai l’hiver 1881-1882 à Pétersbourg, j’aurai vingt-trois ans. Si je ne trouve pas un riche mariage à Pétersbourg, je reviens à Paris ou en Italie pour 1882-1883, j’aurai vingt-quatre ans. Et alors je me marierai avec un monsieur titré, qui aura 15 ou 20.000 francs par an, et qui me prendra avec plaisir avec mes rentes à moi.
Хіба ж не цілком розважливо дати собі три роки на пошуки, перш ніж капітулювати?
N’est-ce pas absolument sage de me donner trois ans pour trouver avant de capituler ?
А тим часом Мон-Дор іде своїм плином.
En attendant le Mont-Dore suit son cours.
Я малюю в столяра, Пльоткар, Девіки (?), Моро, тітка приходять забирати мене мало не силоміць, і тоді я трохи гуляю. Мою картину на пленері покинуто через негоду, що стояла.
Je peins chez le menuisier, Potin, les Devick (?), les Moreau, ma tante viennent me prendre presque de force et alors je me promène un peu. Mon tableau en plein air est abandonné, vu le mauvais temps qu’il a fait.
Я зробила іншу (полотно розміру 15).
J’en ai fait un autre (toile de 15).
Сцена відбувається в столяра; ліворуч жінка приміряє хлопчикові, якому десять років, костюм вівтарного служки; дівчинка, що сидить на старій скрині, дивиться на брата, остовпіла; бабуся біля печі, в глибині, зі складеними руками, усміхається, дивлячись на дитину. Батько, біля верстата, читає «La Lanterne» і скоса позирає на червону сутану й білий стихар. Тло дуже складне: піч, старі пляшки, інструменти, безліч деталей, звісно, трохи нашвидкуруч.
La scène se passe chez le menuisier; à gauche, la femme essaie au petit, qui a dix ans, le costume d’enfant de choeur; la petite fille assise sur une vieille caisse, regarde son frère, ébahie; la grand-mère est auprès du poêle, au fond, les mains jointes, et sourit en regardant l’enfant. Le père, près de l’établi, lit “La Lanterne” et regarde de travers la soutane rouge et le surplis blanc. Le fond est très compliqué, poêle, vieilles bouteilles, outils, un tas de détails un peu bâclés naturellement.
Я не маю часу закінчити, але я зробила цю картину, щоб ознайомитися з цими речами. Постаті на повний зріст, підлога, інші деталі мене жахали, і я взялася б за картину-інтерʼєр хіба що з відчаю. Тепер це мені знайоме — не те щоб я робила це добре, але я вже цього не боюся, ось.
Je n’ai pas le temps de finir, mais j’ai fait ce tableau pour me familiariser avec ces choses. Des êtres en pied, le plancher, les autres détails m’épouvantaient, et je ne me risquerais qu’en déspérée si je devais faire un tableau d’intérieur. Maintenant cela me connaît, non pas que je le fasse bien, mais je n’en ai plus peur, voilà.
Голови на моєму передньому плані мають приблизно три пальці заввишки.
Les têtes de mon premier plan ont trois doigts de hauteur à peu près.
А ще треба було зробити одяг і все інше, я ж ніколи не робила нічого, крім оголеної натури, — хіба що в моїй нікчемній картині для Салону. А руки! їх там шість із половиною.
Et il y a eu les robes et tout à faire, je n’ai jamais fait que du nu, sauf dans mon méprisable tableau du Salon. Et des mains ! il y a six mains et demie.
Брата президента Греві щойно обрали сенатором, інший брат — губернатор Алжиру. Чесна людина, суворий громадянин Жюль Греві мав би це розуміти. Альбер і Поль прилаштовані завдяки Жулеві-президенту. Це непристойно.
Le frère du président Grévy vient d’être élu sénateur, un autre frère est gouverneur de l’Algérie. L’honnête homme, le rigide citoyen Jules Grévy aurait dû comprendre cela. Albert et Paul sont pourvus grâce à Jules le président. Ça n’est pas convenable .
Зрештою, теперішня політика мене засмучує. Уже не знаєш, де хороші. Усі, хто такими видаються, при владі стають поганими. То невже немає людей цілковито сумлінних? І невже доведеться вигадувати такі обмежувальні закони, щоб людину силоміць змушували бути чесною й сумлінною? Леле, леле. Невже Бельгія й Англія — це й досі найкраще, що є? Тоді конституційна монархія. Та монархія мене обурює, коли не зворушує. Сьогодні пополудні я майже спіймала себе на тому, що заступаюся за Наполеона III і нападаю на революціонерів.
Du reste la politique actuelle m’attriste. On ne sait plus où sont les bons. Tous ceux qui le paraissent deviennent mauvais au pouvoir. Il n’y a donc pas de gens absolument scrupuleux ? Et faut-il donc inventer des lois tellement restrictives que l’on soit forcé d’être honnête et scrupuleux ? Hélas, hélas. Est-ce que la Belgique et l’Angleterre seraient encore ce qu’il y aurait de mieux ? La monarchie constitutionnelle alors. Mais la monarchie me révolte quand elle ne m’attendrit pas. Cet après-midi je me suis presque surprise plaidant pour Napoléon III et tombant les révolutionnaires.
Ні, та крайнощі скрізь! Недбальство шляхти породжує крайні злидні народу, який, коли в цьому вже немає потреби, чинить звірства!
Non, mais des excès partout ! Le laisser-aller des nobles produit l’extrême misère du peuple qui lorsque cela n’est plus nécessaire commet des atrocités !
І в усіх народів! болісні початки, мить величі, а потім жахливий і відразливий занепад. Я надихаюся виборами Греві й надсилаю до «Gaulois» плач у прозі, але не думаю, що його надрукують, бо він усе критикує... потрібна була б газета, як я задумала днями (зошит 8, малий формат).
Et chez tous les peuples ! des commencements pénibles, un moment de grandeur puis une décadence effroyable et répugnante. Je m’inspire de l’élection Grévy et envoie une complainte en prose au “Gaulois” mais je ne crois pas qu’il l’imprime puisqu’il critique tout... il faudrait un journal comme j’en ai eu le projet l’autre jour (livre 8 petit format) .
Зрештою, я ніколи не мала наполегливості довести писання до доброго кінця. Стається «подія», у мене зʼявляється думка, я роблю чернетку, а наступного дня бачу в газетах статтю, схожу на мою, що робить мою непотрібною, а я її, зрештою, ніколи не закінчила й не довела до ладу. Наполегливість у мистецтві показує мені, що потрібне певне зусилля, аби подолати першу трудність: лише перший крок важкий. Це прислівʼя ніколи мене так не вражало.
Du reste, je n’ai jamais eu la persistance de mener à bonne fin un écrit. “L’événement” arrive, j’ai l’idée, je fais le brouillon et, le lendemain, je vois dans les journaux un article qui ressemble au mien et rend le mien inutile, que je n’ai du reste jamais ni fini, ni mis en état convenable. La persistance en art me montre qu’il faut un certain effort pour vaincre la première difficulté: il n’y a que le premier pas qui coûte. Ce proverbe ne m’a jamais tant frappée.
Та й, до того ж і передусім, є питання середовища. Моє, навіть за найкращого бажання, не назвеш інакше, як таким, що отуплює. Люди з моєї родини невігласи й пересічні. Потім є пані Ґавіні, раз чи двічі на тиждень, світська жінка з голови до пʼят. У неділю в неї буває люд, але оскільки приходять просто з візитом, рідко розмовляють, а потім — ви знаєте завсідників, Музе, де Дайєнс та, що найбільше мене підносить; Черні — дурепа; кілька безбарвних юнаків. Тож запевняю вас: якби я так часто не замикалася із собою та своїм читанням, я була б ще менш жвавого розуму, ніж я є.
Et puis, il y a aussi et surtout la question de milieu. Le mien peut se qualifier, malgré la meilleure volonté du monde, d’abrutissant. Les gens de ma famille sont ignorants et ordinaires. Puis il y a Mme Gavini, une ou deux fois par semaine, qui est une mondaine par excellence. Le dimanche chez elle, il y a du monde, mais comme on vient simplement en visite on cause rarement, puis vous connaissez les habitués, la Mouzay, de Daillens est celle qui me relève le plus; la Cerny, une bête; quelques jeunes gens incolores. Aussi, je vous assure que si je ne me renfermais si souvent avec moi et mes lectures, je serais encore moins vive d’intelligence que je ne le suis.
Вкладка · annotation marginale, peut-être de Mme Bashkirtseff mère
на полях Вона всім невдоволена тому, що вже була хвора. [фраза, додана пані Башкирцевою?)
dans la marge C’est parce qu’elle était déjà malade qu’elle est mécontente de tout. [phrase ajoutée Mme Bashkirtseff ?)
Здається, ніби я бʼю шибки, а часом нікому не буває важче за мене виявити себе! Часто я стаю дурепою, слова тиснуться в роті, і я не можу говорити. Я слухаю, невиразно усміхаюся, та й годі.
J’ai l’air de briser les vitres et parfois personne n’a plus de difficulté à se produire ! Souvent je deviens imbécile, les mots se pressent dans la bouche et je ne puis parler. J’écoute, je souris vaguement, et c’est tout.