Четвер, 27 березня 1879

Граф Валері, сенатор і директор якоїсь там пароплавної компанії, раптово помер у Флоренції. Гавіні, який йому родич, поїхав туди вчора. Я дізнаюся про це, входячи до пані Гавіні, в якої червоні очі й яка приймає співчуття від кількох приятельок. «Завтра все це скінчиться, — каже вона мені, цілуючи мене й проводжаючи до передпокою, — я виходитиму... і все скінчиться». Будь-що інше мене б здивувало.
Ми вирушаємо до Версаля аж о пів на третю омнібусним потягом, який добирається туди годину. Без Гавіні вже не так добре, та й засідання геть мляве; родина отруює мені життя. Тітка не перестає стежити за молодим Арно. Гадаю, усі родини такі, та байдуже — бідолашна жінка вже снує цілий роман, і саме це, можливо, усьому й завадить; я забобонна.
На зворотній дорозі з нами тільки малий Сарланд, інші друзі взагалі не були в Палаті.
Після ательє панна Ельсніц провела мене до театру, де була тітка з Базілевськими.