Середа, 23 жовтня 1878

Усі ці останні дні Виставки я пропускатиму в майстерні по два пообіддя на тиждень, аби побачити прекрасні речі. Сьогодні я туди ходила з паном та пані Ґавіні (Денісом). Деніс поцілував мені руку, як справжній бонапартист. Я їх розважаю — аби тільки це тривало; вони мене люблять — аби тільки це тривало й аби мені це було на користь. О! знаєте, я бачила порцелянові вироби, жовті вази — зійти з розуму можна!
Перекинулися кількома словами про Кассаньяка — схоже, жителі Жерсу голосно вимагали побачити мадам Поль, і герой пообіцяв привезти її наступного разу.
Усе це та інше разом узяте — і мені не по собі.
«Ле Пеї» друкує фейлетон, який я читаю, бо він з-під пера Покійного. Не підписаний, але я його й без підпису впізнаю. Палати відкриваються в понеділок.
Серед інших прекрасних речей ми зустріли араба, схожого на Кассаньяка, тільки молодшого, стрункішого, вродливішого — додайте до цього білий бурнус, і ви зрозумієте, що я в нього закохалася.

Примітки

«Покійний» (le Défunt) — так Марі називає Кассаньяка після його одруження (27 червня 1878). ↩