П'ятниця, 9 квітня

Яка дивна весна! холодно й сіро.
Перш ніж повернутися, я заходжу до Ніни й веду дівчат вечеряти до себе. Вечеря почалася спокійно, але десь посередині тут устряв диявол, змусивши мене заговорити про Гомера. Тоді тато сказав мені, що я не знаю, що таке «Іліада». Я розлютилася до червоного й сказала йому, що це він не знає, і спитала, що залишилося від Гомера, окрім «Іліади».
— Нічого, є тільки «Іліада»! (Я мало не задихнулася від тріумфу.)
— А «Одіссея»? — кажу я, — а «Одіссею» куди ви подінете?
— Не знаю, що ти кажеш, немає ніякої «Одіссеї».
— Не лише «Одіссея», але є ще героїко-комічна поема «Батрахоміомахія»! [sic]
На цьому я зареготала так гучно, що Марі й Ольга засміялися, ми всі засміялися, а дідусь розсердився, і ми втекли.
Ось уже два дні він силкується переконати мене, що люди — це мавпи, що Бога немає тощо. І всілякі нісенітниці, які не варті навіть того, щоб їх обговорювати.
І справді, якби ми походили від мавп, мали б бути проміжні істоти, бо не могла ж мавпиха раптом народити людину, і ця зміна мусила б відбуватися поступово. Люди від початку світу не змінилися ні формою, ні навіть вдачею.
То як же сталося, що вони спинилися на своєму шляху перетворення й ось уже стільки століть лишаються тими самими?
Я вже не кажу про початок світу, але найперша доба [Викреслено: найдавніша], від якої ми маємо картини, статуї, достатньо давня, щоб можна було помітити бодай якусь зміну.
Або ж припустімо байку про мавп — що спричинило це перетворення?
Ми походимо від мавп, але в певну добу, досягнувши, поза сумнівом, потрібного ступеня досконалості, ми спиняємось. Але потрібного — кому, чому? Чому мавпи стали людьми? Хто це вчинив? — Природа!
Ну то що ж таке Природа, як не Бог?
І чому Природа лишає мавп мавпами ось уже стільки часу? І чому кури не висиджують якихось особливих істот, а завжди курчат, а корови — телят?
Тепер як доказ наводять отих жахливих людей, що їх недавно знайшли не знаю де, здається, в Новій Малайзії, і які майже мавпи. Та це нічого не доводить, — помиляюся, це доводить, що маю рацію я.
Батько того короля Тотамбао був такий, як він, і його син буде такий самий бридкий, як він, і син його сина теж... Це не раса в перетворенні, а саме окрема раса, утворена такою, яка вона є, під впливом клімату, ступеня цивілізації, відрубності й відсутності будь-яких стосунків з іншими людьми.
Хто дав людині мову? Ага, ось воно! Кажуть, що Яків III Шотландський звелів замкнути двох дітей із німою жінкою і що звуки, які вони вимовляли за два роки, скидалися на давньоєврейську. Це, звісно, лише байка.
У своєму неуцтві я припускаю, що мову людині дав Бог. Але кажуть, що дитина, яка ніколи не чула б мови, не зуміла б нічого сказати.
Це стає для мене надто вченим, до того ж, гадаю, я трохи захопилася.
Мені було нудно, і я казала про це вголос, що смішило дітей і потішало мене.
Я просто дурна: я плакала, читаючи про смерть Александра Великого, і так засмутилася, бачачи, як цей напівбог умирає таким молодим, тоді як стільки нікчем його пережили, що відчинила вікно й свистіла п'ять хвилин. Саме свистом я виражаю свої найбільші прикрощі!
Потім те саме й через Наполеона на Святій Єлені, за Цезарем я шкодувала менше. Але за Нероном і Алківіадом — то були сльози, сльози!
Ці діти говорили про кохання, я сміялася.
Я не можу закохатися.
А чому?
— Бо я вже закохана. Ах! так, в Алківіада й Нерона. Справді, дітоньки, не розумію, як можна кохати теперішню наволоч!
Знайдіть мені щось на кшталт Алківіада — оце інша річ, оце мужчина! Але кохати нікчему за його пику, як кажуть женевці, це принизливо, запевняю вас!
— Ви кохаєте Алківіада? Дурниці, то хтось, кого ви так називаєте.
— Ба ні, це правда, великий, прекрасний Алківіад, слово честі, Марі!
З якої б це речі я мала брехати заради вас, коли я не збрехала б навіть заради принца Уельського!
Перед тим, не називаючи цих імен, я розповіла про Ремі, Берту, герцога тощо.
До речі, маленький іспанець зветься маркіз Кальдерон, і оскільки Ольга зітхала, я сказала, що це буде її прізвище, але трохи інакше: Colorado Claro.
— Ага! ага! — мовила Марі, — а я?
— Ви — Dubeque aromatique! Гаразд, а ви ж тоді?
— О! я скромна, я зовуся пані Алківіад.
Я переказую всі ці дурниці, бо: найсолодші наші втіхи — в наших спогадах; перечитуючи це, я тішитимуся, а може, й плакатиму.
Баден лишився моїм найсолодшим спогадом. Я розповідаю про нього, як старі солдати про великі битви, у яких брали участь.
На цьому пані Алківіад лягає спати.

Примітки

«Colorado Claro» — назва ґатунку сигар (світло-коричневий лист); Марі жартома підставляє її замість іспанського титулу.
«Dubeque aromatique» — жартівливий титул, теж від назви тютюну/сигар (Debrecen/Дюбек — сорт ароматного тютюну).