Неділя, 23 серпня 1874

Уранці ми бачимо, як Маргеріт повертається з церкви. Забула сказати: вчора я кілька разів ходила в місто й зустріла цю принцесу, а одного разу й Дорію. Я відвернулася — бо була в коричневій сукні й капелюсі, з розпущеним волоссям. Здавалося мені, що це мені не личить. Базілевич приходить із дітьми, ми йдемо до кондитерської; насилу відриваю маму, щоб іти на пристань — Базілевич затримує її, бо Денгоф сьогодні приїжджає з Лондона і вона хоче, як одного разу, не пустити нас на дамбу. Ми приходимо надто пізно, на початку — бачу, як Плобстери повертаються, і Дорія теж. Холодно, я в жакеті поверх білої сукні, жовті черевики. Мама пропонує залишитися грати в карти (тітка в Брюсселі до завтра) і обідати в Курзалі. Ми входимо навпроти кафе — і Плобстер стоїть там. Входжу, не дивлячись, опускаю очі; інакше я б засміялася. Як я й гадала — він обертається, щоб не випускати мене з очей ні на мить. Нам дають столик на самому початку, але нікчемний Муленар тікає. Незабаром мені набридає грати в карти, і я ворожу. Я веду їх обідати до «Де ля Пляж». Не люблю мінятися — і тут мені подобається. Лише п'ята година, і лише під кінець обіду з'являється товариство. Денгоф приходить і залишається з нами, поки не з'явилися його супутники. Він справжній джентльмен — добрий і приємний. Чому! Ні, краще, що тут Мержевський — з ним я залишаюся байдужою; інший веселив би мене, і я б утратила гідність. [Примітка: 1875. З ЖіроFla я втратила гідність.] Усю ніч мені снилися Маргеріт і Дорія — Маргеріт із обличчям Базілевич, а Дорія [Закреслено: з] у натуральному вигляді. Він співав, але так фальшиво, як Боді, — я сміялася. Я [Закреслено: їм] читала й перекладала листа, написаного Дорією до Маргеріт по-російськи. Потім я їла вареники [різновид пиріжків] і бачила кухню дивовижного ладу й незвичайної чистоти. Я відразу звернулася до «Ключа». Спів: вам важко буде одружитися з тим, кого ви любите (добре — я нікого не люблю). Лист: справа, яку ви задумали, матиме добрий результат; вас заспокоять щодо вірності дорогої вам людини (ніхто мені не дорогий). Кухня: добробут буде залежати від більшого чи меншого порядку, з яким ви вестимете господарство. Вперше я побувала на концерті в Курзалі — сиділа певний час. Перед кінцем Поль приходить сказати, що приїхала маркіза. Ми встаємо й ідемо її шукати. Знаходимо — of course¹ — з Базілевич, і ми всі йдемо до читальні. Мержевський сідає між Діною й Базілевич, але однаково звертається і до Діни, і до Базілевич. Праворуч від мене (я сиджу спиною до фортепіано, права рука спирається на стіл біля фортепіано) — маркіза й графиня Мержевська; ліворуч — Базілевський, а поруч із ним мама, потім Діна, Мержевський і Базілевич. З Базілевським так спокійно, так вільно. Добра людина, але піп. Базілевич під кінець не витримує й сідає між мамою й Базілевським. Вона хоче його грошей, але він її не хоче. Вона робить це цілком відверто, нічого не приховуючи. Раптом входить Плобстер і сідає з якимись людьми праворуч. Цілий вечір чудова музика: дама й пан грали дуже добре. Насамкінець грав росіянин Барковський — адвокат і нова людина — дуже добре, по-мистецьки. Плобстер дивиться на моє вухо й говорить про мене з якоюсь дамою й чоловіками. Напевно, це нічого серйозного, але так — він розважає. Як і казали — задавака й позер. Я сказала це мамі; вона каже, що, може, й ні. Ми виходимо разом, і Плобстер теж.
— Як народилася ваша думка? — каже мені Базілевич.
— Дуже легко, якщо хочете.
— Я шукала його — якщо справді хочете знати, я сама того хотіла, — каже вона жваво. Ах! Ах! Тут треба бути напоготові! Вона сердиться, бо Базілевський іде поруч зі мною, — я тримаюся під руку з мамою, — і незабаром переходить ліворуч і бере його під руку. Смішно. Барковський теж проводжає нас.