Субота, 21 лютого 1874

Я незадоволена своїм вбранням (сукня блакитна й капелюшок, непогано), своїм обличчям, усім. Ця сукня мене ніколи не захоплювала, а тим паче тепер, коли вона переживає другу молодість.
Я дуже незадоволена, відповідаю різко, майже зі злістю. Мама мене досить дратувала — вона хотіла б, щоб я була тим, чим не є; біля воріт саду Массена вона заплакала й повернулася. Але ми входимо — народу тьма. У княгині Суворової, її доньки й панни де Ґальве найкращий відкритий павільйон — це томбола по франку. Всі троє в сукнях вогняно-червоних, капелюшки й усе інше в тон. Ці сукні просто поетичні. За годину вона продає сім тисяч квитків, і продала б ще стільки ж, якби вони ще були. Не знаю, чому вона така любʼязна до нас усіх; кілька разів вона заводила розмову з тіткою. Усі ці дами поряд із нею — покоївки. Натовп нестерпний, і Елен бере мене під руку; але сонце палить, юрба тисне, і в цю мить я бачу Ламбертьє зовсім поруч. Мене все дратувало, але коли я його побачила, я мало не оскаженіла; я скривилася — як кривляться, коли світло сліпить, — я почервоніла, хотіла розкрити парасольку, бо сонце пекло, але відклала її й повернулася спиною до маленького графа, потім пройшла досить різко і, здається, його зачепила.
Ми підійшли ще ближче до павільйону королеви. Вона взяла квітів у панночок, замкнених у рожевому критому павільйоні, погано зробленому, а ці панночки! Ось потвори, бридкі манери, жахливі голоси, страшна мова. Боляче було дивитися. Я взяла Діну під руку, щоб бути вільнішою й не мусити тягнутися, як собака, бо тітка не вміє ходити разом. Раптом зʼявляється барон і починає базікати про князів, княгинь, герцогинь, графинь тощо тощо, скаржачись, як він зайнятий, скільки йому клопоту з цими розпродажами, цими концертами для бідних.
— Як я вам співчуваю, пане!
— Ні, ви жартуєте, ви мені не співчуваєте.
— Ні, справді, я вам співчуваю якнайсерйозніше.
Я тримала букет, щойно куплений у княгині Суворової; він показав мені свій, теж від неї, й попросив обмінятися — що я зробила, не подумавши.
Я не розумію цього маленького божевільного.
Тоді я підходжу сама до панночок, до тих квітів — зацвілих і зівʼялих або вульгарних і грубих. Купую в Денісон і в Дюранів, але що я бачу? Граф де Ламбертьє за тими квітами — він прослизнув туди, як гадюка. Я хотіла сказати ця тварюка, але він не заслуговує цього імені, яке пасує чоловікові великому, статному, елегантному — як Гамільтон. Цей маленький завжди усміхається. Я його не помічаю; я змушена лишатися хвилину-дві біля тих квітів, чекаючи на Діну, яка заховалася. Тоді я йду її забрати, позичаю їй пʼять франків, і вона бере букет у Люсі Дюран. Маленький все ще тут.
Потім ми кілька разів обходимо сад. Усі милуються княгинею Суворовою — немов божеством.
Мене розсмішили дві дами.
— Подивіться на неї, — казала одна (вони стояли за мною), показуючи на маленьку де Ґальве.
— Яка ж вона вродлива, це княгиня, але яка вродлива, яка висока, розкішна.
— Та це ж її племінниця, — каже друга.
— А справді! Вона непогана.
Близько пів на пʼяту сонце змилувалося над нами.
Ця Суворова справді гідна подиву. Вона така проста, така добра, така лагідна.
Понад усе на світі її прикрашає впевненість, тріумф і захоплення всіх. Вона задоволена, вона певна себе, вона горда, вона блискуча. Додайте до цього божественні вбрання.
Але нещасна Ле Бек. Пощади! Яка вона була жалюгідна, негарна й мужикувата у своїй сукні з синьо-фіалкового сукна — колір огидний. Я в поганому гуморі; зрештою, байдуже.
На набережній першим ми зустрічаємо — його й називати зайве. Він гуляє сам, поважно, і одразу ж на мене дивиться. Я його не бачу.
Сьогодні ввечері дають «Гарненьку парфумершу»; мені до смерті хочеться піти подивитися; ми заїжджаємо до Французького театру запитати ложу. Знову граф, і цього разу дивиться з такою впевненістю й легкою посмішкою, наче мене знає. Я думаю, він божевільний. Інакше я не можу пояснити цих манер. Бо якби я його цікавила (чого я не допускаю — я не вважаю себе достатньо цікавою навіть для собаки; я жалюгідна), він міг би знайти, хто б його відрекомендував. Справді, я думаю, що він божевільний.
Жодної ложі в театрі — я в розпачі. Граю в рулетку з Полем. О девʼятій іду спати, а перш за все молюся Богові. Мені стільки треба в Нього просити — не думаю, що Він дасть мені те, чого прошу.
викресленоСтукайте
Але я все одно прошу й сподіваюся.
Чекаймо, чекаймо ще першого дня мого щастя!..
Я вирішила більше не ходити до Ворта, а до Лаферʼєр й Кертьо. Ворт надто масивний і суворий.
Я всього лише безчутна мрійниця, без майбутнього й повна амбіцій, але я вам тощо.
Я забула сказати, що мій хрещеник був там зі своїм татом. Уся ця родина німців дивиться на мене з люттю за цей нещасний капелюшок. Кучер і виїзний лакей одягнені як чепуруни — у смугастий світлий шовк (літо, напівзаміське).
Примітка упорядників
[Марі закреслила такі незакінчені фрази:
викресленовзяти
викресленоЯкщо я зустріну герцога Га
викресленоПовісити про я мушу ана блакитна сукня і
викресленоБудильник о
викресленоНіколи не п
викресленоГрафиня не муніція
викресленоЯ досить дуже великий обід із]
Перш ніж закрити цю книгу, я трохи передивилася старі. Яке це задоволення. Уривки з газет теж...
Мої екстази, мої думки, мої ідеї. Час, коли я думала про герцога Гамільтона, здається мені неймовірним — я думаю, що його ніколи й не було. А Борель мені здається сном, казкою; я всміхнулася, згадавши його, — так усміхаєшся, дивлячись, як дитина грається й каже щось наївне.
Щасливі дні нашого дитинства, коли ми казали тату! мамо! Дні щастя й невинності — ах, як ви вже далеко. Що цікаво — це означає мене тодішню, дитину; і я вважаю мене теперішню, через рік, теж дитиною — і так далі. Це все-таки безглуздо.

Примітки

В оригіналі російською; французький переклад видавця. ↩
В оригіналі англійською: put down. ↩
В оригіналі російською; французький переклад видавця. ↩
В оригіналі російською; французький переклад видавця. ↩
У Марі: en incroyables. Incroyables («неймовірні») — екстравагантні денді доби Директорії (1795–1799), відомі перебільшено високими комірами, широкими лацканами й смугастими жилетами. Марі має на увазі, що кучер і лакей були вбрані в показну ліврею в цьому старомодному стилі, зі світлого смугастого шовку. ↩