❦
Вівторок, 27 січня 1874
Mardi, 27 janvier 1874
Моє волосся неслухняне, воно вислизає й розсипається кучерями попри шпильки й гребінці. Трьох чвертей години ледве вистачило, щоб його вкласти. Я виходжу зовсім сама, не знайшовши маму й Діну в Сімон, і йду шукати їх на набережну, де блискуче товариство; грає військовий оркестр.
Mes cheveux sont rebelles, ils s’échappent et se répandent en boucles malgré les épingles et les peignes. Trois quarts d’heure ont à peine suffi pour les placer. Je sors toute seule, n’ayant pas trouvé maman et Dina chez Simone, je vais les chercher à la Promenade qui est brillante; il y a musique militaire.
Переді мною проходять високий Одіффре, Джоя (у Les décavés1 описано вечерю, де вона танцювала качучу. Вітґенштайн зветься Розалі Леон), Проджерс верхи, пані Суворова й Ґальве та все товариство. Я звернула перед будинком 77, і біля міського саду зустріла маму й Діну у фіакрі.
Je vois passer devant moi le grand Audiffret, Gioia (dans « Les décavés » on décrit un souper où elle dans la catchoutcha. La Wittgenstein se nomme Rosalie Léon), la Prodgers à cheval, Mmes Souvoroff et Galve et tout le monde. J’ai fait tourner avant N° 77 et auprès du jardin public je rencontre maman et Dina en fiacre.
Ми зустрічаємо пані Федорову і проїжджаємося з нею по набережній. Пані Федорова залишається у себе, а ми їдемо додому забрати тітку й Стьопу.
Nous rencontrons Mme Fedoroff et avec elle un tour à la Promenade. Mme Fedoroff reste chez elle et nous allons à la maison prendre ma tante et Stiopa.
Ми приїжджаємо на вокзал одночасно із Суворовою та Ґальве — обидві сьогодні дивилися на мене так, ніби мене знають.
Nous arrivons à la gare en même temps que la Souvoroff et la Galve, ces deux m’ont regardée aujourd’hui, comme si elles me connaissaient.
Звідти я біжу до Сімон подивитися на тканину, з якої вона пошиє вбрання для Ґальве — ті дали сіру жакетку як зразок. Найбільше я хотіла подивитися саме на жакетку; її пошито в Лондоні — Wolmershausen N° 49, Curzon street, Mayfair. W., а зовсім не в Менбі. Потім я повертаюся додому на урок латини з цим огидним учителем.
De là je cours chez Simone voir l’étoffe de laquelle elle fera les vêtements aux Galve qui ont donné la jaquette grise pour modèle. C’est surtout la jaquette que je voulais voir, c’est fait à Londres - Wolmershausen N° 49, Curzon street, May fair. W.- et non pas chez Manby. Alors je rentre pour prendre la leçon de latin avec cet exécrable professeur.
Думка, що найбільше мене займає, тобто єдина, що зараз мене займає, — який капелюшок замінить той, що я ношу і який мені так набрид, а потім — яку сукню я тепер матиму. Ці два питання заполоняють мене й панують наді мною. Я палаю бажанням виїхати з Ніцци до Парижа. Але ще більше я мрію поїхати до Англії — саме там я куплю собі капелюшки.
La pensée qui m’occupe le plus, c’est-à-dire la seule qui m’occupe à présent c’est quel chapeau succédera à celui que je porte et qui m’ennuie tant, ensuite quelle robe aurai-je maintenant. Ces deux questions m’envahissent et me dominent. Je brûle de quitter Nice pour Paris. Mais ce que je désire encore plus c’est d’aller en Angleterre, c’est là que je prendrai mes chapeaux.
Поль хворіє з учора — щось на кшталт бронхіту. Якби, на нещастя, хтось прочитав мій щоденник, він склав би про мене найгіршу думку2.
Paul est malade depuis hier, une espèce de bronchite. Si par malheur quelqu’un lisait mon journal he would conceive the meanest opinion of me.
Я присвячую три сторінки капелюшку і ледве виділяю два рядки на хворобу брата. Та що з того.
Je parle trois pages d’un chapeau et je voue à peine deux lignes pour la maladie de mon frère. Mais qu’importe.
Сьогодні ввечері, коли я писала, я побачила його — як блискавку; я була так щаслива, що злякалася, похитала головою і провела рукою по чолу. Це було нерозумно.
Ce soir, en écrivant, je l’ai vu comme un éclair, j’étais si heureuse que j’eus peur, j’ai secoué la tête et je passai la main sur le front. C’était bête.
У «Протоці мух» Лабанови ніби приросли до місця. Щодня й повсякчас їх бачать зі звичним супроводом: Ламбертьє, Верман і ще хтось, кого я не знаю. А дівчина все роззявляє свій закоханий дзьоб — Ле Бек3, — що від вуха до вуха тягнеться.
Au Détroit des Mouches les Labanoff semblent cloués. Tous les jours et toujours on les voit avec l’escorte habituelle Lambertye, Woerman et un autre que je ne connais pas. La fille toujours ouvert le Bec amoureux qui d’une oreille à l’autre va.
Примітки
Французькою: «Розорені» (букв. «ті, що програлися»). ↩
В оригіналі англійською: he would conceive the meanest opinion of me. ↩
Le Bec amoureux (фр. «закоханий дзьоб») — Маріїне глузливе прізвисько доньки княгині Лабанової, через її широкий рот; далі в щоденнику — Ле Бек. ↩