Субота, 24 січня 1874

Я незадоволена всім. Фортюне відніс мою білу сукню до пральні, і замість того, щоб лише випрасувати, її випрали. Але це дурниця; без жодної причини я почуваюся ніяково, хотіла б залишитися сама. Кажу, без жодної причини! Божевільна. У мене стільки причин. Я обожнюю коней -- а їх у мене немає. Я хотіла б мати своїх коней, щоб правити четвіркою, їздити верхи, дивитися на них! А не можу. Зрештою, я хотіла б жити як мені подобається -- це головне; після цього я могла б мати своїх коней і все на світі. Виходжу через силу: ця щаслива дівчина! дочка Суворової їздить, правлячи двома гарними поні. Кажуть, у неї мої смаки -- і вона може мати те, що любить! щаслива! Засмучує мене те, що все, що я люблю, скінчилося. Справді, я оплакую перегони й Стрільбу майже як герцога Гамільтона. Я таки божевільна, але моє серце ще не навчилося розрізняти почуття. Чудовий бал, рідкісні коні, герцог Гамільтон, цікава Стрільба -- мені майже однаково дорогі.
Мені нудно, я нещасна.
Пробую вдягнути цю гарну випрану ганчірку; пристосовую як можу. Зачісуюся як завжди й гарно; замість рюшу надягаю гарненьке фішю, гарну брошку -- досить просту, але найкращого смаку, і вигляд у мене: гарний. Річ у тім, що мені все пасує. Я вмію вдягатися.
Їдемо втрьох -- мама, Діна й я; але я не сказала куди! Ну так от -- до Середземноморського клубу на свято, яке влаштовує пані Сторятіна на користь школи Образотворчих мистецтв. Внизу вже немає місць; беремо ложу. Всі тут. Говарди -- всі внизу. Весь батаклан Суворових, крім її сестри; всі молоді люди, навіть Еміль Мавпо-ле-Дюк.
Батаклан Суворових у чарівних туалетах; з чоловіків -- граф де Сен-Совер, старий італієць Меєр і Ламбертьє, який страшенно залицяється до дуже закоханий у даму, схожу на пані Бекетову.
Я була мила; я вмію поводитися.
Щодо того, що показували, -- я навряд чи зможу сказати. Одна чи дві дурні пісеньки у виконанні якогось молодого лакея, дві-три досить потворні живі картини, один-два номери оркестру; три маленькі хлопчики грали на скрипці -- просто, але це ще було найкраще. А потім якийсь водевіль-оперетка на двох персонажів. Але голоси такі гарні, що на початку всі йдуть геть. І тут я знову нещасна, бо ми самі. О Боже, який жах!
Ложе кличе нам карету, проводжає маму. У вестибюлі чекав вишуканий батаклан і Муші в чарівному пальті.
на полях
Змій обманює мене
Я побачила кількох знайомих, що мене трохи підбадьорило. Аллени, Антонські, Говарди, Варродель тощо.
Цим усмішкам графа де Ламбертьє треба покласти край. Це справді занадто, і вони починають мені набридати. Він дивиться й усміхається. Це просто зухвальство. Він, виходить, не вважає мене дитиною.
Відʼїжджаю ще засмученіша, бо бачила людей, серед яких мала б бути.
О Боже, коли ж Ти почуєш мою молитву!

Примітки

В оригіналі англійською: «Serpent deceives me». ↩