Понеділок, 29 грудня 1873

Мені не хотілося їхати до Монако, але, не приготувавши нічого для Гічкок, їду (коричнева сукня й коричневий капелюх, добре). Я його досить гарно опорядила; я починаю до нього звикати. Мама, тітка, Діна, Поль і я; на вокзалі багато людей. Що мені найбільше подобається в цих поїздках -- це час, проведений на вокзалі. Левін цього року досі не стріляв. Ламбертьє -- маленька дуже симпатична істота, але досить смішна, коли стріляє. Ми заходимо, як належить, до зал, але незабаром вирушаємо на Стрільбу -- Діна, Поль і я. Нікого з нами не буде. Не спускаючись одразу, ми проводимо деякий час на різних платформах і нарешті зупиняємося досить довго на останньому щаблі, на рівні зали сніданків, і нарешті ми внизу; Поль приносить стільці, і ми влаштовуємося зовсім зручно. Я не скута, як раніше, і я на Стрільбі мало не так, як мені до вподоби. Як би я хотіла, щоб мій тварюка-брат стріляв. Він став кращий, бо Петі його більше не приймає; Авіґдор погрожував їй більше не шити суконь. Він серед американок -- це ще найкраще, якщо вже на те пішло.
Сен-Клер, Ґалве, Ламбертьє і ще двоє, яких я не знаю, стріляли дуже добре. Жодної дами, крім двох, але ліворуч удалині. Мало стрільців, але більше, ніж минулого разу. Під кінець Ґалве й Ламбертьє лишилися одні й мали стріляти далі, поки один із них не промахнеться; Ламбертьє промахнувся, і Ґалве виграв приз: дуже гарний срібний таз, де купаються два голуби -- дуже гарно. Яка ж щаслива графиня де Ґалве, що має чоловіка, годного принаймні вигравати призи.
Тоді ми піднімаємося нагору, ми у формі тріумвірату. Нагорі тітка зустрічає нас, уся бліда, і каже, що якийсь пан щойно пустив собі кулю, в залі. Ми біжимо в залу; все в русі; виходять, входять, біжать, голосно говорять; у всіх залах видно групи по четверо, пʼятеро, шестеро і більше, що розмовляють і жестикулюють; щоб пройти, треба було штовхатися, як у церкві. Він застрелився на канапі в кінці турецької зали; ще була кров і вода, яку на нього вилили. Його одразу понесли в «Готель де Парі», бо він не був мертвий, і після пострілу сказав: «Ах! Як погано я стріляв!» -- слова, які він повторював, коли його несли до готелю.
Його національність невідома; кажуть, що англієць, але це не певно, бо люблять нагороджувати цим титулом усіх божевільних. Усі приголомшені; ґанок залитий людьми; усі розпитують; незнайомі заговорюють одне з одним, і всі ніби знають одне одного. Мені пропонували лишитися, але я воліла обідати вдома замість табльдота. Ось дві речі, яких я більше не робитиму. Намагатимуся не їздити інакше, ніж у купе, і то в купе, де нікого б не було; ніколи не їздитиму в омнібусі до казино, а тільки пішки чи в кареті; і більше не обідатиму за табльдотом.
Ми спускаємося, але якийсь пан каже, що вже пізно, бо потяг наближається, і справді ми б запізнилися, якби я йшла з мамою, яка барилася. Тоді я кажу Полю, щоб ішов зі мною, і ми збігаємо галопом (я загадала: якщо встигну вчасно, матиму те, що люблю; це не герцог, а загалом).
Один росіянин Єрмолаєв, якого мама називає Аверʼяновим, їде тим самим потягом; він нам знаходить місця. Це купець, який говорить тільки російською; простий, але не огидний, без жодної освіти. Він пропонував нам поїхати до Флоренції морем.
У купе троє запорошених англійців, стара, ми і старий. Я пояснювала Аверʼянову Стрільбу і говорила так швидко, без перерви.
Ландо нас чекало; Поль іде в «London House» по не знаю що -- здається, по лосося.
Примітка упорядників
[Один рядок нерозбірливий]
Ми бачили дядю; він любʼязний, як завжди, але я бачу, що він знає, як тітка якось у запалі лаяла Серафіну.
Графиня де Музе з дочкою приходили, але я велю сказати, що я сплю.

Примітки

В оригіналі англійською: «spend some time». ↩
В оригіналі англійською: «platforms». ↩
В оригіналі англійською: «luncheon room». ↩