Четвер, 11 грудня 1873

Отже, є миті, коли я гарна! І така гарна. Розбираючи зачіску, я нашвидку вигадала собі зовсім просту, один гребінець тримає волосся, спереду нічого, ззаду на потилиці коротке кучеряве пасмо. Я подивилася на себе і клянуся, що відколи живу, ніколи себе такою не бачила. Біла, трохи рожева, очі побільшали, блискучі та мрійливо-меланхолійні; варто було мені мимоволі зробити ледь помітний рух, як спалахували два вогники. Вуста маленькі та яскраво-червоні, шия (я трохи нахилилася) довга, біла, граціозна, руки, що спиралися на коліна, ба ні, знаю лише, що мої схрещені руки були біля правої щоки, але я їх відпустила, і стало ще краще. Я б віддала все на світі за такий портрет. Не могла відірвати очей від власних очей. У мене був такий трохи томний, чарівний вигляд. Гадаю, я ніколи не буваю такою гарною в театрі чи будь-де ще; зрештою, одяг теж мене прикрашав -- на мені був лише халат, ледве застебнутий спереду; виріз був утричі ширший за мою шию, видніла потилиця, шия і навіть початок шиї ззаду, збоку, а спереду руки проходили через два отвори, але були вкриті майже до ліктя. Який поетичний убір! Я була наче мрія, картина, каприччо. Навіть у найнегарніших бувають свої щасливі миті.
Я виходжу, йду від номера 59 додому. Людей безліч, навколо оркестру натовп. Але мені байдуже. Я люблю гуляти близько четвертої, таке свіже, приємне повітря. Мені це пішло на користь, у мене спокійний вигляд. Але ні, це мені зашкодило, бо я постаріла, шкіра зморщилася; останніми днями я ледве спала по шість годин, треба відновити сили.
Я думала написати, що я його не кохаю, що це була лише уява, що його шлюб мене зовсім не зачіпає. Усе це -- щоб трохи себе піднести, бо я так... соромлюся себе, так принижена тим, що кохала даремно, тим, що я як собака, якого копнули ногою. Але потім я подумала: навіщо удавати перед собою, навіщо приховувати від себе самої, навіщо брехати?
Від учора він одружений один день, одну ніч і один день. Він мертвий, його більше немає; є герцог Гамільтон, але це вже не той самий. Той -- мертвий. За обідом Бет, прісна Кунеґунда, каже мені:
— Він одружений від учора.
— Хто?
— Герцог Гамільтон.
— Який герцог? -- запитує Бет.
— Герцог Гамільтон. Але що він за один — старий, молодий чи який?
— Це мусите спитати в неї (показуючи на мене) Я не знаю.
Тоді Бет почала вдавати, говорити:
— Котрий — підпилий, рудий, негарний? А потім що, мовляв, коли мені було девʼять років, я захоплювалася його братом Карло, який дуже гарний, тощо, тощо.
Як це дурно з її боку. Потім я сказала дідусеві, що Гамільтон одружився, і він каже, що йому його дуже шкода, що той був щасливий, що його кохала жінка, і що його чекає в шлюбі: що його дружина його не кохатиме, що вона народить пʼятнадцятеро дітей тощо, тощо, тощо. Я не почервоніла; тільки коли Кунеґунда сказала першу фразу, я відчула легкий румʼянець, але майже нічого. Коли говорять про нього, я дуже спокійна, але нещасна; хочеться опустити голову й піти кудись далеко-далеко, лягти на землю й лишитися зовсім одній. Найбільше я боюся того, що вони можуть приїхати сюди -- герцог і герцогиня Гамільтон. О Боже! Я принижена перед собою, розгублена, засоромлена, а якщо вони приїдуть! О Великий Боже, убережи мене від цієї муки! Якби люди знали, яка я нещасна! Як я страждаю! Ані хвилини спокою, завжди перед очима...
Цього вже занадто, хочу забути. О Боже, навпаки, хочу завжди про це думати! Це моє щастя. Усе моє життя перевернув цей катаклізм; легко сказати, але спробуй пережити! Це, як мені здається, найбільша подія мого життя. Моє щастя, мій рай відлітає, а я лишаюся сама... в Буффа! Боже богів! Як тяжко! І треба бути мною, щоб нічого не переривати, жити так, ніби нічого не сталося, вчитися, грати на фортепіано тощо, тощо. Я дуже сильна, як бачу.
О небо! Поможіть мені висловити те, що я відчуваю, бо що більше пишу, то менше виражаю те, що хочу. Зрештою, ніщо не зрівняється з моїм гірким болем. Звісно, є ті, хто втрачає батьків, статок, все, хто хворіє, але це інший рід страждання.
І навіть зараз не можу уявити, що він одружений. Що всі мої надії розлетілися вщент, що все скінчено! Я як дитина, я злюся на нього і залюбки зробила б йому боляче. Я серйозно думала написати й надіслати гарного анонімного листа, який розповідав би про нього чудові речі, надіслати це їй, але то було напередодні -- запізно.
О Боже!

Примітки

В оригіналі англійською: «home». ↩
В оригіналі англійською: «He is married since yesterday»; англійською ведеться весь діалог (абзаци 014.0020–014.0027). ↩