❦
Понеділок, 13 жовтня 1873
Lundi 13 octobre 1873
Я була на уроці англійської, коли приходить княгиня й каже мені:
J’étais à ma leçon d’anglais, la princesse vient me dire:
— Ідіть, ідіть швидше, він тут, ідіть.
— Venez, venez vite, il est là, venez.
Я не знала, у чому річ. Це пан Барнола; він страшенно зрадів, побачивши мене; я трохи лишаюся з ними й повертаюся до англійської. Я тримала підручник правопису й шукала потрібний урок, коли маленька Елдер мені каже:
Je ne savais pas ce que c’était. C’est M. Barnola, il a été ravi de me voir, je reste quelque temps et je retourne à l’anglais. Je tenais le spelling-book cherchant ma leçon lorsque la petite Elder me dit:
Я підношу книжку ближче до обличчя, бо червона як вогонь; я відчула, як гострий ніж увійшов мені в груди; я почала тремтіти так сильно, що ледве тримала книжку; дихання стає важким і виходить із грудей тремтячим, як звук, — це було лише дихання. Я боялася знепритомніти, але книжка мене врятувала. Кілька хвилин я вдавала, що шукаю, щоб заспокоїтися. Я відповідала урок глухим голосом, який переривало тремтяче дихання. Збираю всю мужність, як колись, щоб стрибнути з мосту в купальню, і кажу собі, що треба себе приборкати. Я написала диктант на пʼять сторінок, щоб не мати часу говорити. З насолодою йду прямо до фортепіано. Намагаюся грати, але пальці задубілі й холодні. Княгиня приходить просити мене навчити її крокету:
J’approche le livre plus près de ma figure car je suis rouge comme le feu, j’ai senti comme un couteau aigu s’enfoncer dans ma poitrine, je commençais à trembler si fort que je tenais le livre à peine, la respiration devient lourde et elle sort de ma poitrine tremblante comme un son, ce n’était que la respiration. J’avais peur de m’évanouir mais le livre me sauva. Je feignis [de] chercher pendant quelques minutes pour me calmer. Je disais la leçon d’une voix étouffée et interrompue par la respiration qui tremblait. J’assemble tout mon courage comme jadis pour me jeter du pont au bain et me dis qu’il faut me dompter. J’ai fait une dictée de cinq pages pour ne pas avoir le temps de parler. Avec délices je m’en vais droit au piano. J’essaye de jouer mais mes doigts sont raides et froids. La princesse vient me prier de lui apprendre le croquet:
— Із задоволенням.
— Avec plaisir.
Відповідаю весело, але голос і дихання все ще тремтять.
Je réponds gaiement mais la voix et la respiration tremblent toujours.
Подають карету; біжу одягатися (зелена сукня, блакитний капелюх); моє волосся золотисте, золоте, я біла й рожева як троянда, свіжа як роса, я красива як ангел, ні — як жінка. Виїжджаємо; будинок Джої відчинений — там робітники, драбини, муляри, здалося мені — експерти. Вона поїхала; куди? Гадаю, до Росії за удачею! Я весь час думаю, як сказати, що він одружується; не маю сили; я нещасна — не нещасна як раніше через шпалери в кімнаті чи меблі в іншій, але справді нещасна.
La voiture vient, je cours m’habiller (robe verte, chapeau bleu), mes cheveux sont dorés, d’or, je suis blanche et rose comme une rose, fraîche comme la rosée, je suis jolie comme un ange, non, comme une femme. Nous sortons, la maison de Gioia est ouverte, il y a des ouvriers, des échelles, des maçons il m’a semblé des experts. Elle est partie, où ? Je suppose en Russie faire fortune ! Je pense tout le temps comment dire qu’il se marie, je n’ai pas la force, je suis malheureuse, pas malheureuse comme autrefois pour les papiers d’une chambre ou les meubles de l’autre mais réellement malheureuse.
Вкладка · annotation de Marie, 1875
[Примітка: 1875. Я лише переповідаю просто — це було занадто жахливо, щоб я могла це коментувати. Навіть сьогодні, через майже два роки, я нічого не можу додати. Перечитую ці рядки, червоніючи й здригаючись, але таке моє хвилювання, що не знаю, як висловити те, що відчуваю. Навіщо? Я сказала головне. Нічого іншого не потрібно, моє сумʼяття зрозуміле, усе, що я могла б сказати, було б слабким, дурним, у сто разів меншим. Памʼятаю, що я була така приголомшена, так вражена, так отупіла від новини, що, глянувши в дзеркало, побачила в себе очі й усмішку божевільної.]
[Annotation: 1875. Je ne fais que raconter simplement, cela était trop terrible pour que je le commentasse. Aujourd’hui même il y a presque deux ans de passés, je ne puis rien ajouter. Je relis ces lignes rougissant et frissonnant, mais telle est mon émotion que je ne sais pas dire ce que je sens. A quoi bon ? J’ai dit la chose. Il n’y a besoin de rien autre chose, on comprend mon trouble, tout ce que j’aurais pu dire serait faible, bête, cent fois moindre. Je me souviens que j’étais si étourdie, si étonnée, si hébétée de la nouvelle que regardant dans la glace, je me vis des yeux et un sourire d’insensée.]
Я пропоную піти до «London House». Діна йде на прогулянку; я не знаю, як сказати княгині, що... бо рано чи пізно вони дізнаються, і краще, щоб я сказала сама. Обираю мить, коли вона сідає на канапу; підходжу, обернувшись світло позаду мене, обличчя не видно. Чи знаєте новину, княгине (ми говоримо по-руськи). Герцог Гамільтон одружується. Нарешті я сказала! Я не почервоніла, я спокійна, але що діється в мені у глибині!!!
Je propose d’aller au London House. Dina va faire un tour; je ne sais pas comment dire à la princesse que... car ils sauront un jour et il vaut mieux que je le dise moi-même. Je choisis un moment où elle va s’asseoir sur un canapé, je viens, tournée la lumière derrière moi, on ne voit pas ma figure. Savez-vous une nouvelle, princesse, (nous parlons russe). Le duc de Hamilton se marie. Enfin j’ai dit ! Je n’ai pas rougi, je suis calme, mais ce qui se fait en moi dans mon fond !!!
Примітка упорядників
[Порожня сторінка]
[Une page blanche ]
Ліфт у формі курки; кожне яйце, яке курка знесе, спуститиметься з вітальні, несучи в собі людину. Щоб піднятися, треба сісти в шкаралупу, яку тягне лебідь, а чоловіки — на деревʼяному коні.
Un ascenseur en forme de poule, chaque œuf que la poule pondra descendra du salon renfermant une personne. Pour monter on se mettra dans une coquille traînée par un cygne et les hommes sur un cheval de bois.
Примітка упорядників
[На аркушах листового паперу з монограмою М.Б., доданих у кінці зошита № 10:]
[Sur des feuilles de papier à lettre marqué M.B. ajoutées à la fin du carnet n° 10:]
Понеділок, 13 жовтня 1873 (продовження зошита № 10)
Lundi 13 octobre 1873 (suite du livre n° 10)
Я стримуюся. Княгиня видала тисячу здивованих вигуків.
Je me contiens. La princesse poussa mille exclamations d’étonnement.
— Хто вам сказав, коли, як? Та це неможливо! І ви досі нічого не казали?!
— Qui vous a dit, quand, comment ? Mais c’est impossible ! Et vous ne l’avez pas dit jusqu’à présent ?!
— Я забула.
— Je l’ai oublié.
— Ні, у вас не вистачило мужності.
— Non, vous n’aviez pas le courage.
Я не в змозі описати все, що було сказано, — комічну сцену з Діною, з Полем, який, коли Діна хотіла йому оголосити:
Je ne suis pas en état de décrire tout ce qui s’est dit, la scène comique avec Dina, avec Paul qui lorsque Dina voulut lui annoncer:
— Поль, герцог Гамільтон одружується.
— Paul, le duc de Hamilton se marie.
Бідний невинний подумав, що вона хоче передати йому свій нежить. Я шалено весела; Халкіонов обідає з нами. Дідусь кричить і сердиться. Я весела, ніби успадкувала мільйон. Я кричу, сміюся, кажу дурниці, дотепи, смішу всіх, але Діна знає, що [слова стерті чорнильною плямою] княгиня.
Le pauvre innocent pensa qu’elle veut lui remettre son rhume. Je suis follement gaie, Khalkionoff dîne avec nous. Papa crie et se fâche. Je suis gaie comme si j’avais hérité un million. Je crie, je ris, je dis des bêtises, des bons mots, je fais rire tous, mais Dina sait ce que [Mots effacés par une tache d’encre] la princesse.
— Ах, Марі, Марі, справді — я хвора від цього, усі мої плани руйнуються. Я думала, що він приїде цієї зими, що він закохається у вас, що прожене цю Джою, а потім, а потім!
— Ah ! Marie, Marie, vraiment j’en suis malade, tous mes plans se dérangent. Je pensais qu’il viendra cet hiver, qu’il deviendra amoureux de vous, qu’il chassera cette Gioia et puis, et puis !
Я дивуюся своїй мужності й силі!
Je m’étonne de mon courage et de mes forces !
Жартівливо кажу «на добраніч».
Je dis bonsoir comiquement.
— На добраніч, втрачена герцогиня3, — каже мені Бет.
— Bonsoir, lost duchess, me dit Bête.
— А тепер, гадаю, — каже вона, — раніше він давав їй коштовності, усе, які коштовності — а це мало бути тобі, Бебелль.
— Et maintenant, je crois, me dit-elle, avant, il lui donna des bijoux, tout, quels bijoux et ça devait être à toi Bébelle.
Вона вирвала в мені ревнощі. О! ця жінка, ця жінка, ця жінка! О, моє мимовільне пророцтво! [зошит № 10, с. 109]. О, бідна я! Цілий день я була приголомшена, не мала ні хвилини спокою, проганяла ці мерзенні думки! Але у себе в кімнаті, за зачиненими дверима, я одна, я вільна. Я віддаюся розпачу, кидаюся навколішки на те місце, де молилася щодня, де молилася за... нарешті! І заливаюся слізьми! Дивлюся на себе в дзеркало — я красива. Чому ж він мене не кохає? О, Свята Діво! Я не мала сил стояти на колінах — лягла, упершись ліктями й головою в молитовне крісло. Я благала Бога — навіщо?! Я задихаюся, ніби ножі ріжуть мені груди. Я вперше така нещасна! Смерть рідної людини так не діє. Смерть дає біль мокрий, а тут — біль пекучий, сухий і гострий!
Elle cueilla en moi la jalousie. Oh ! cette femme, cette femme, cette femme ! Oh ! ma prophétie involontaire ! [livre n° 10, p. 109]. Oh ! pauvre moi ! Toute la journée j’étais étourdie, je n’eus pas un moment tranquille, je chassais ces pensées exécrables ! Mais dans ma chambre, la porte fermée, je suis seule, je suis libre. Je m’abandonne au désespoir, je me jette à genoux à la place où j’ai prié tous les jours, où je priais pour... enfin ! Et je fonds en larmes ! Je me regarde dans la glace, je suis jolie. Pourquoi donc ne m’aime-t-il pas ? Oh ! Sainte Vierge ! Je n’eus pas la force de rester à genoux, je me couchais les coudes et la tête appuyés sur mon fauteuil de prière. J’implorais Dieu, pourquoi ? ! J’étouffe, comme si des couteaux me coupaient la poitrine. C’est la première fois que je suis si malheureuse ! La mort d’un parent ne fait pas cet effet. Pour la mort on éprouve une douleur mouillée, ici c’est une douleur brûlante, sèche et vive !
Княгиня сказала мені сьогодні ввечері:
La princesse m’avait dit ce soir:
— Ви були закохані4.
— You were in love.
Я доводила їй, що ні, що вона сама казала, що він негарний, жахливий!
Je lui prouvais que non, qu’elle même disait qu’il est laid, affreux !
Ще цього ранку я читала його імʼя у «Дербі» — я нічого не знала!
Ce matin encore je lisais son nom dans « Le Derby », je ne savais rien !
О, якби я могла бути нещасною одну годину — вичерпати слізьми все моє нещастя в нападі гострому, гарячому, пекучому, пронизливому, жахливому! Але ні, я навіть плакати більше не можу!
Oh ! si je pouvais être malheureuse pour une heure épuiser par des pleurs tout mon malheur dans un accès vif, chaud, brûlant, cuisant, affreux ! Mais non, je ne puis plus même pleurer !
Я приречена на тиху муку. У мене немає навіть тієї втіхи — думати про нього. Щось переслідує мене, дратує, знесилює, катує. Я як на розпеченому вугіллі. Я божевільна! Я його кохаю! Я не хочу переставати його кохати. Будь що буде — я його кохаю. А ще більше мій біль посилюють ревнощі. Це жахливе почуття, яке я відчуваю вперше! Ось і зайняте моє місце! О, чи красива вона хоч? Безперечно! І щастя прикрашує її в тисячу разів більше! Вона несе перемогу в очах, у ході, в манерах!
Je suis condamnée à être martyrisée doucement. Je n’ai pas même la consolation de pouvoir penser à lui. Quelque chose me poursuit, m’agace, m’énerve, me torture. Je suis comme sur des charbons brûlants. Je suis folle ! Je l’aime ! Je ne veux pas cesser de l’aimer. Arrive ce qui arrive, je l’aime. Et ce qui augmente encore ma douleur c’est la jalousie. Ce sentiment affreux que j’éprouve pour la première fois ! Voilà donc ma place prise ! Oh ! cette femme est-elle belle au moins ? Sans doute ! Et le bonheur l’embellit mille fois plus ! Elle porte la victoire dans ses yeux, dans sa démarche, dans ses manières !
Я б воліла, щоб він залишився назавжди з Джоєю!
Je préférerais qu’il restât toujours avec la Gioia !
Я більше не можу плакати, більше не можу горювати! Не можу ні про що думати, не можу усвідомити нічого. Я збуджена — ні, навіть не це! Не знаю, що відчуваю. О Боже, поверни мені розпач!!!...
Je ne puis plus pleurer, je ne puis plus m’affliger ! Je ne puis penser à rien, je ne puis me rendre compte de rien. Je suis agitée, non pas même ! Je ne sais pas ce que j’éprouve. Oh ! mon Dieu, rendez-moi le désespoir !!!...
Я присягнула Богу, ставши на коліна, що якщо... якщо це не... неправда, ні, не те, так, це. О! ні, я нічого не знаю. Я присягнула, не знаю навіщо, не ходити два місяці до театру, ні під яким приводом. Я в болісному тумані. О Боже, поверни мені розпач!
J’ai juré à Dieu me mettant à genoux que si... si ça n’est... pas vrai non, ce n’est pas cela, oui c’est ça. Oh ! non je ne sais rien. J’ai juré, je ne sais pas pourquoi, de ne pas aller deux mois au théâtre, sous aucun prétexte. Je suis dans un pénible brouillard. Oh ! mon Dieu rendez-moi le désespoir !
О Джоє, Джоє, якби я знала, де ти, я б побігла до тебе цієї ночі — поговорити, плакати, сказати тобі, що я його кохала. Але я не маю навіть цієї утіхи; мені нема кому відкрити душу. Я відчуваю смертельний біль, і я одна, одна, одна! Весь дім спокійний, як завжди, вони більш чи менш щасливі; вони не знають, що я, яка завтра зʼявлюся перед ними весела й усміхнена, — я замкнена наодинці з нещастям.
Oh ! Gioia, Gioia si je savais où tu es, je courrais chez toi cette nuit, te parler, pleurer, te dire que je l’aimais. Mais je n’ai même pas cette consolation, je n’ai personne à qui ouvrir mon âme. J’éprouve une douleur mortelle, et je suis seule, seule, seule ! Toute la maison est calme comme tous les jours, ils sont plus ou moins heureux, ils ne savent pas que moi qui demain paraîtrai devant eux gaie et souriante, moi, je suis enfermée seule avec le malheur.
Я жінка за почуттями, і я не глузуватиму із себе, коли мені буде тридцять! Ні — це моє перше кохання, моє перше бажання й моє перше розчарування!
Je suis femme par les sentiments, et je ne me moquerai pas de moi lorsque j’aurai trente ans ! Non c’est mon premier amour, mon premier désir, et ma première déception !
Такі речі не забуваються. До смерті я згадуватиму з побожністю... О, яке щастя — я плачу.
Ces choses-là ne s’oublient pas. Jusqu’à la mort je me souviendrai avec vénération... Oh ! quel bonheur, je pleure.
Ось вона, та драма, яку я уявляла собі сто разів! Я малювала собі цю сцену, але мала дізнатися новину з газети; нарешті сьогодні я переживаю те, що моя шалена уява вигадала шість місяців тому.
Voilà donc ce drame que je m’imaginais cent fois ! Je me représentais cette scène, mais je devais apprendre la nouvelle par un journal, enfin j’éprouve aujourd’hui ce que ma folle imagination inventait, il y a six mois.
О, моя уява, о, моє нещастя!
Oh ! mon imagination, oh mon malheur !
[Примітка: 1875. Сьогодні теж, через два роки, я плачу.
[Annotation: 1875. Aujourd’hui aussi, à deux ans de distance, je pleure.
Я не просто плачу. Стаю на коліна, але, як і тоді, не можу залишатися на колінах — лягаю на підлогу, ридаючи. Тепер я спокійніша, але мить тому, коли після ридань я почала сміятися, мені стало страшно, і, підійшовши до дзеркала, я побачила спотворений вираз, такий дивний, що мене пройняв мороз.]
Je fais plus que pleurer. Je m’agenouille mais de même qu’alors je ne puis rester à genoux, je me couche par terre en sanglotant. Je suis plus calme maintenant, mais il y a un instant quand après les sanglots je me mis à rire, j’eus peur et, m’approchant de la glace, je vis une expression défigurée, si étrange que j’eus le frisson.]
Цього вечора, може, цього самого вечора він у неї, він з нею говорить, він каже їй, що кохає. Яка вона? Я б дорого заплатила, щоб її побачити. Все, що я можу сказати, — це ніщо. Досить сказати, що він одружується — я втрачаю його назавжди, він помер для мене!
Ce soir, ce soir même peut-être, il est chez elle, il lui parle, il lui dit qu’il l’aime. Comment est-elle ? J’aurais payé cher pour la voir. Tout ce que je puis dire n’est rien. Assez de dire qu’il se marie, je le perds pour jamais, il est mort pour moi !
Чи це правда? Я ще хочу сумніватися, божевільна! Він приїде до Ніцци цієї зими з нею! Що зі мною буде? Боже мій, Боже мій, змилуйся наді мною. Я молилася щовечора, я так молилася, я сподівалася, я просила у Бога щастя! О, Боже всемогутній, зроби так, щоб нічого не було правдою! Дай його мені! О, дай його мені! О Господи! О Свята Діво! Милосердя. Змилуйтеся, я благаю!
Est-ce vrai ? Je veux encore douter, folle ! Il viendra à Nice cet hiver avec elle ! Que deviendrais-je ? Mon Dieu, mon Dieu ayez pitié de moi. Je priais tous les soirs, je priais tant, j’espérais, je demandais à Dieu le bonheur ! Oh ! Dieu tout-puissant faites que rien ne soit vrai ! Donnez-le moi ! Oh ! donnez-le moi ! Oh Seigneur ! Oh ! Sainte Vierge ! Miséricorde. Pitié, je vous en supplie !
У мене трохи болить голова, у роті пересохло, очі теж сухі. Десята година; піду готуватися на завтра.
J’ai un peu mal à la tête, ma gueule est sèche, mes yeux aussi. Il est dix heures, je vais préparer pour demain.
Що мені залишається робити? О, якби хоч могла плакати! Ось воно, моє перше нещастя! Ось воно! Я занадто спокійна, але мені здається, що в мене щось вирвали5. Це щось — надія, те, чим я жила, моя пожива! У мене більше нічого немає, немає стерна. Не знаю, куди йти, до чого, як! Я загорнута в туман, не знаю, що відбувається. Я забуваю, але щось мене гризе!
Que me reste-t-il à faire ? Oh ! si au moins je pouvais pleurer ! Voilà donc mon premier malheur ! Le voilà ! Je suis trop calme, mais il me semble qu’on a snatched something from me. Ce quelque chose, c’est l’espoir, c’est ce qui me faisait vivre, c’était ma nourriture ! Je n’ai plus rien, je n’ai plus de gouvernail. Je ne sais pas où aller, vers quoi, comment ! Je suis enveloppée dans un brouillard, je ne sais pas ce qui arrive. J’oublie, mais quelque chose me ronge !
Я, мабуть, дуже винна, якщо так покарана. Я не досить шанувала старших. Матір я шанувала, але казала жорстокі слова, і навіть після обіцянки змінитися — не перестала. Ось чому я покарана.
Je dois être bien coupable pour être ainsi punie. Je n’avais pas assez de respect pour les aînés. Pour ma mère j’avais du respect mais j’avais des paroles dures et, même depuis ma promesse de changer, j’ai continué. Et voilà pourquoi je suis punie.
Я поновлюю свою обіцянку перед Богом! Нехай Він уразить мене всіма можливими бідами, якщо я її порушу. О, якби я могла сподіватися — чого б я не зробила?
Je renouvelle ma promesse devant Dieu ! Qu’il me foudroie de toutes les calamités possibles si j’y manque. Oh si je pouvais espérer, que ne ferais-je ?
Я божевільна — це кінець, кінець, кінець! Треба було заслужити те, чого я просила. О, якби я могла повернутися!
Je suis folle, c’est fini, fini, fini ! Il fallait mériter ce que je demandais. Oh si je pouvais retourner !
Але божевільна — раз він одружується, раз через кілька днів, може навіть завтра, він вислизає від тебе назавжди. Він кохає, і цього разу серйозно. Я сама казала, що він знає, кого кохає, бо він пожив на світі. О, яка вона щаслива — і яка я нещасна!
Mais folle, puisqu’il se marie, puisque dans quelques jours, demain même peut être il t’échappe pour jamais. Il aime, et cette fois sérieusement. Je disais moi-même qu’il sait ce qu’il aime, car il a vécu. Oh ! qu’elle est heureuse et, que je suis malheureuse !
Коли думаю про неї, я розумію більше — туман розвіюється, і я бачу ревнощі, жахливі, похмурі, заздрісні, огидні, зі знаряддями тортур. Це все, що я бачу, і лише думаючи про неї, я пробуджую в собі якісь почуття.
Lorsque je pense à elle je comprends davantage, le brouillard s’éclaircit et je vois la jalousie, affreuse, sombre, envieuse, hideuse avec des instruments de torture. C’est tout ce que je vois et ce n’est qu’en pensant à elle que j’éveille en moi quelques sentiments.
О Боже мій, пробач божевільну! Пробач їй, не суди занадто суворо — вона нещасна. Ісусе, змилуйся наді мною! Зроби чудо, Ти, Хто воскрешав мертвих, Хто повернув дочку матері, — поверни мені його!
Oh ! mon Dieu, pardonne une folle ! Pardonne-la, ne la juge pas trop sévèrement, elle est malheureuse. Jésus ayez pitié de moi ! Faites un miracle, vous qui avez ressuscité des morts, qui avez rendu la fille à sa mère, rendez-moi le !
Але я недостойна — ще більш недостойна, тому що, принижуючись, я думаю, що роблю багато, і сподіваюся за це нагороди, і роблю це з лицемірства!
Mais je n’en suis pas digne, plus indigne encore parce qu’en m’humiliant je pense que je fais beaucoup et que j’en espère des récompenses et je le fais par hypocrisie !
Княгиня сказала, що намалює карикатуру, де зобразить герцога як свиню, що відкидає перлину — мене.
La princesse a dit qu’elle dessinera une caricature où elle représentera le duc comme un cochon qui rejette une perle, moi.
Я дала б йому щастя, я в цьому певна. Все моє життя було б йому присвячене. Всі мої бажання були б спрямовані на те, щоб випереджати його бажання. Він був би метою мого існування, його щастя — моїм.
Je lui donnerais le bonheur, j’en suis sûre. Toute ma vie serait consacrée à lui. Tous mes désirs seraient portés pour prévenir les siens. Lui serait le but de mon existence, son bonheur le mien.
Вельможний герцоже Гамільтон, ти не знаєш, що втрачаєш у мені! Я не можу повірити, що інша може зробити тебе щасливим, як я!
Monseigneur duc de Hamilton, tu ne sais pas ce que tu perds en moi ! Je ne puis pas croire qu’une autre peut te rendre heureux comme moi !
Але нехай буде Твоя Свята Воля, Боже мій.
Mais que Ta Sainte Volonté, mon Dieu, soit faite.
Примітки
В оригіналі англійською: «You know, the Duke of Hamilton is going to marry the daughter of the Duke of Manchester, very soon». ↩
В оригіналі англійською: «Indeed». ↩
В оригіналі англійською: «lost duchess» (глузливе прізвисько). ↩
В оригіналі англійською: «You were in love». ↩
В оригіналі англійською: «snatched something from me». ↩