Неділя, 31 серпня 1873

Мамі майже добре, настільки, що хоче їхати до Монте-Карло; вона повертається разом із тіткою о шостій. Поки їх не було, княгиня, Діна й я поїхали на Вар, на сільський бал. Лишаємося недовго -- нудно. Ще вчора я бачила світло в домі Джої, але сьогодні побачила її. Першого разу її побачила тільки Діна, тоді я наказала повернути -- і знову бачила лише її капелюх; повертаюся, і цього разу бачу цю знамениту істоту. Сидить на бічному балконі, оточена лисичками, що гавкають як навіжені. Вона читає. Коли ми проїжджали, підвела голову, потім знову опустила очі. Вона любить опущені очі. Може, це відьма.
Але їй далеко до свого портрета. Щоправда, вона була не причепурена, у соломʼяному капелюсі, насунутому на чоло. У неї пляма на лівій щоці, яка надає їй трохи зухвалого й чарівного вигляду. Все, що можу сказати, -- сьогодні вона не вродлива.
Яка ж я дурна! Справді безглуздо -- яке мені діло, красива вона чи бридка. Вона подобається -- і все. Цими спостереженнями я роблю себе смішною і жалюгідною. Мені навіть не слід було б знати, хто така Джоя. Що таке Джоя і чия Джоя?! Але раз уже знаю -- нехай не вдає з себе... дурну переді мною. Вона щаслива, ця жінка, але я їй не заздрю. Я нікому не заздрю цілком, бо майже нікого не вважаю гідним. Наприкінці обіду приходять Паттони. Мадам і дві дочки. Дорослі лишаються в саду, ми з Діною ведемо дівчат нагору. Але з половини сходів повертаюся -- качка така спокуслива, що у мене не стає духу її покинути. Навіть заради шаха! Піднімаюся знову, коли качку зʼїдено. Потім ідемо до саду, потім знову до моєї кімнати. Я не можу говорити вільно, бо назва сукні чи капелюха, коня чи театру могла б осквернити їхні непорочні вуха. А ці маленькі каналії, тихоні-святенниці, -- найбільші чортиці на світі.
Увечері йдемо до моря. Бідна мама не може без болю чути мої плани. Вона засмучується, коли я кажу, що витрачу сто пʼятдесят тисяч франків на вбрання.
Ідемо до «London House», княгиня пригощає мене морозивом. Я платила за неї два місяці. Мама приїжджає по нас в екіпажі. Наказую їхати на променад. Саме тут починається розмова про бідну мене. Починають із того, що я маю зробити багату партію. У тому ж дусі мама говорить мені про Ґ. Милорадовича. Коли вона каже, що я за нього вийду заміж, її уста розтягуються -- як мої, коли я говорю про герцога Гамільтона. Вона так хоче цього шлюбу.
Але я заявляю, і не раз, що не люблю маленьких, худих, чорнявих, а навпаки -- високих, огрядних, білявих. Тоді мені говорять про Вітґенштайна, але він білий -- це ще один різновид, що мені не до вподоби. Не люблю, коли говорять про В., -- я вважаю його за брата. Тоді Діна, каналія:
--- Борель тобі подобається, а Гамільтон?
У родині, взагалі, ніколи не кажуть «пан» чи «герцог», а завжди просто: Борель, Одіффре, Гамільтон.
Мама каже, що Гамільтон зайнятий; коли я сказала, що Милорадович занадто бідний -- сімдесят пʼять тисяч рублів ренти, -- вона каже, що це величезні гроші, а потім:
--- Але ж у Гамільтона тільки двадцять тисяч фунтів стерлінгів.
--- А я: ну й що! Це пʼятсот тисяч франків.
Тоді вона каже:
--- Ні, лише десять.
Тоді я кажу:
--- Ні, мамо, лише пʼять, три, якщо хочеш. Як ти мене смішиш!
Тоді княгиня:
--- Я з самого початку казала, що Муся має вийти заміж за герцога Гамільтона!
Мені язика не ставало, щоб відбиватися з усіх боків. Я ображена -- я не хотіла, щоб Гамільтон став надбанням загалу. Бо яке приниження, якщо нічого не вийде! Я дуже, дуже сердита. Всю прогулянку дурна княгиня кличе мене герцогинею.
Щоразу я не можу стримати усмішку, яка її підбадьорює всупереч моїй волі. (Я отримую «Дербі» і мені приємно часто бачити там імʼя герцога; крім того, я багато чого навчуся -- журнал повчальний, особливо для мене, яка хоче мати коней.) Я необачно сказала, що з цього журналу я дізнаюся все про коней, перегони тощо, всі вирази й суть теж. Діна тоді каже своїм тоненьким голоском:
--- Вона вчиться для Гамільтона -- одне слово забагато!!
Як вона мені набридає!
Я не хочу, щоб говорили про Гамільтона, мамі теж не подобається, але з інших причин. Княгиня збрендила -- не дає мені й хвилини спокою:
--- Герцог Гамільтон любить німецьку, ви мусите знати німецьку й англійську теж; він любить, коли співають. Особливо німецьку -- своїм коням він дає німецькі імена, і так далі цілий вечір.
Повертаємося, я лишаюся ще кілька хвилин внизу. На свою біду кажу, що в мене обгоріла на сонці шия. Негайно княгиня:
--- Він помиє, візьме ганчірку й помиє, правда ж, Маріє Степанівно? Він такий огрядний, такий червоний.
Усі мої нещастя від моєї відвертості. Якби я не сказала, що люблю огрядних, рудих і високих, все було б добре. Мама слухає це з досадою -- вона воліє свого глухого росіянина. Я заявила, що не хочу жити в Росії; мама сказала, що навіть якби герцог попросив моєї руки, вона б відмовила. У нього є одна... і це неможливо.
Валіцький розпочав цілу серію карикатур, дурниць. Як я буду герцогинею у своєму салоні, мої слуги тощо. Він сказав досить непристойну річ, що всіх розсмішила. Щоб поглузувати з моїх салонів і підібраних ліврей, він каже, що слуги матимуть пофарбовані зади. І що вранці я робитиму огляд: синій зад -- до червоного салону, жовтий зад -- до білого салону, і так далі. Мені це здається таким непристойним, але Валіцький не може сказати й слова без непристойності -- йому прощають, він смішить. Одним словом, герцог Гамільтон -- популярний. Яка морока!
Наприкінці я сказала, які в мене будуть салони тощо: в одному, оздобленому, як біла мушля, прислуговуватимуть двоє темношкірих слуг. Тоді бідна княгиня каже, що її кімната була мушлею з рожевого атласу, а всі завіси -- з брюссельського мережива. Але її гідний чоловік щодня виносив по завісі й кінець кінцем геть спустошив кімнату. Вона розповідає мені це як приклад. Хіба часом її чоловік -- волоцюга й негідник? Та ніколи.
Між мамою і мною тепер -- герцог Гамільтон. Вона зі страхом слухає, як я говорю; навіть каже, що напевно б відмовила. Але він не просить моєї руки і, може, ніколи не попросить. О ні, це було б жахливо, я не хочу думати про таке нещастя. Бог занадто великий, щоб так карати! Тепер я ще й позбавлена задоволення про нього говорити! Мені дошкулятимуть. Ні, хочу спробувати повернути все на колишні рейки! Це чортівськи важко!
Хотіла б я записати все, що говорили вчора. Надто довго, на жаль! Говорили про герцога Гамільтона. І я не переставала всміхатися всупереч моїй найвищій волі.
Ах! Як би я хотіла бути його дружиною.
Мама будь-якими способами хоче його знецінити; думає, що я зміню думку, коли вона скаже мені, що він має десять, чи пʼять, чи три тисячі фунтів.
На жаль, ні! Я не вийду за нього, якщо він бідний, але любитиму його завжди. Я не можу одружитися з бідним чоловіком -- це проти моєї натури, це було б нещастям для обох. Якщо він бідний -- вийду за іншого, якого не кохатиму; за Милорадовича, можливо. Я бачитиму його тричі на день і буду найбільшою кокеткою на світі, але кокетка -- не те слово. Я буду кокеткою, якщо буду щаслива.
Але я поводитимуся як кокотка, якщо вийду за того, кого не кохаю. Я завжди матиму коханця; зраджуватиму чоловіка, який теж буде моїм коханцем, якщо буде досить проникливий, щоб мене зрозуміти й бути моїм коханцем. Але якщо вимагатиме, щоб я була його дружиною, -- горе йому! Я розважатимуся й буду щаслива, по-своєму. Але якщо мені пощастить сподобатися Гамільтону, він буде моїм коханцем все життя. Я зневажаю ревнощі. Якщо чоловік, який мене кохає, думає про іншу жінку, це означає, що він мене більше не кохає, і смішно ревнувати або докоряти йому. Це не його вина: поки я для нього приваблива, він мене кохає, але якщо я йому більше не подобаюся -- нічого не зарадиш.
Є люди, які кажуть, що чоловік і дружина можуть дозволяти собі розваги і водночас дуже кохати одне одного. Це брехня -- вони одне одного не кохають, бо коли юнак і дівчина закохані одне в одного, хіба вони можуть не лише думати, але навіть дивитися на когось іншого? Вони кохають одне одного й знаходять достатньо розваг одне в одному.
Одна-єдина думка, один-єдиний погляд, витрачений на іншу жінку, доводять, що вже не кохаєш ту, яку кохав. Бо ще раз: коли ви закохані, ви кохаєте жінку; чи можете думати про кохання до іншої? Ні. Ну то до чого ревнощі, до чого докори? Трохи поплачеш і мусиш утішитися, як після смерті, кажучи собі: це скінчилося, і нічого не зарадиш. Коли серце повне жінкою, іншій немає місця; але коли серце починає порожніти, інша входить потроху, і щойно вона встромила туди свій мізинчик, колишня коханка не має на що сподіватися й мусить відмовитися від усіх своїх прав. Це сильніше за чоловіка -- він не може примусити свого серця. Я філософ, як бачите. Отже, припустімо, що герцог -- мій чоловік, він мене кохає; але якщо його кохання почне згасати, я нічого не скажу, бо це мені належало зробити так, щоб мене кохали. Якщо моїх принад не досить, щоб утримати його кохання, -- тим гірше для мене. Це ні моя вина, ні його; це природно, і треба скоритися природі. Ось мої думки.
Вкладкаannotation de Marie, 1875
[Примітка: березень 1875 Я тоді міркувала досить слушно, тільки видно, що я була дитиною: це слово «кохання», вжите так часто, видає мою юність. Я не виправляю помилок у французькій -- довелося б виправляти все. Думаю, що тепер я пишу краще, але ще не добре, не так, як мені хотілося б. У чиї руки потрапить мій щоденник? Досі він може цікавити лише мене та моїх близьких; я хотіла б стати такою людиною, щоб мій щоденник став цікавим для всіх. А поки що я пишу далі для себе. І хіба не чудово було б для мене переглянути все своє життя?]
черевики 76 те саме 100 пряжки 9 лак 3 блюдо 20 папір 21 парасолька 17 намисто 4,50 білий креп 8 журнал 28 Поль 10 рукавички 123 419
гаманець 22 стек 40 пташка 30 два флакони 18 фляга 20 футляр для вакси 4 клубки «жокей» 90 сукня 208 браслети 39 ґудзики 1 вулиця Скріб № 11 черевики вулиця Монмарт, 44 шпильки для капелюха
туалет кольору червоних коралів туалет: спідниця з коричневого оксамиту, туніка з рожевого крепдешину, оздоблена червоним пірʼям і соломʼяною бахромою, капелюх з італійської соломки, спереду підгорнутий кокардами з коричневого оксамиту та двома-трьома рожевими перами.
Сукня з чорного фаю на підкладці, помаранчевий фай і відвороти. Чорне вишите помаранчевим шовком, з листям. На голові -- маленький апельсин і неодмінно флердоранж.

Примітки

В оригіналі англійською: «witch». ↩
Чорношкірі лакеї, часто в східних лівреях, здавна були розкішшю королівських і аристократичних домів; російський імператорський двір і далі тримав таких «арапів» як церемоніальних придверників. ↩
В оригіналі англійською: «former footing». ↩
В оригіналі англійською: «give up all her claims». ↩
В оригіналі: «pelotes jockey». Значення неясне: pelote -- це клубок вовни чи шпагату або подушечка для шпильок, а jockey може бути назвою марки, візерунка чи крамниці. Девʼяносто франків -- велика сума за вовну. ↩