❦
Понеділок, 18 серпня 1873
Lundi 18 août 1873
О пʼятій ранку мене будять! Це Париж! Швидко одягаюся, але лишається ще пʼятдесят хвилин, отже, є час остаточно прокинутися і подивитися. Але ось вокзал, поїзд зупиняється, ми виходимо. Свіжо, холодно. Беремо екіпаж, візники в Парижі жахливі. Тітка командує, і ми їдемо до готелю «Угорщина й Іспанія». Жодного вільного номера. Тоді, на мою велику втіху, ми їдемо до Гранд-Готелю і залишаємось. Париж вранці -- кумедний: бачиш тільки мʼясників, кондитерів, чоботарів, галантерейників, рестораторів, що відчиняють і прибирають свої крамниці й кавʼярні. Служниці із заклопотаним виглядом біжать, опустивши очі. Здається, що вони нічого не бачать, окрім кінчиків своїх ніг, а проте пробираються з такою вправністю, що дивно. Два роки тому, в жовтні, о тій самій годині, ми вʼїжджали до Парижа. Близько полудня я не тільки влаштувалася, а й була готова вийти (зелена сукня, добре). У Парижі я вдома, я живу, я дихаю, все мене цікавить, аж ніяк не лінива -- навпаки, я занадто поспішаю. Хотіла б не тільки йти, а летіти. Тільки тепер, після німецького міста, я ціную Париж. Хотіла переконати себе, що у Відні є товариство, але це неможливо. Весь готель повний чудових англійців, це не нікчеми, як ті, що їдуть до Ніцци, а справжні шляхтичі. Принаймні бачиш чоловіків, і це немало. Жінки теж гарні.
A cinq heures du matin on me réveilla ! C’est Paris ! Je m’habille vite, mais il y a encore cinquante minutes, j’eus donc le temps de me réveiller complètement et de regarder. Mais voici la gare, le train s’arrête, nous descendons. Il fait frais, froid. Nous prenons une voiture, les cochers à Paris sont atroces. Ma tante commande et nous allons à l’hôtel de Hongrie et d’Espagne. Il n’y a pas une chambre. Alors pour ma grande satisfaction nous allons au Grand Hôtel et nous y restons. Paris le matin est drôle, on ne voit que bouchers, pâtissiers, bottiers, merciers, restaurateurs, ouvrant et nettoyant leurs boutiques et cafés. Des bonnes ayant l’air pressé et courant les yeux baissés. Elles ont l’air de ne rien voir excepté le bout de leurs pieds, et cependant elles passent avec tant d’adresse que c’est étonnant. Il y a deux ans au mois d’octobre, à la même heure, nous entrions dans Paris. Vers midi, j’étais non seulement installée mais prête à sortir (robe verte, bien). A Paris je suis chez moi, je vis, je respire, tout m’intéresse, loin d’être paresseuse je suis au contraire trop pressée. Je voudrais, non seulement marcher mais voler. C’est maintenant seulement que j’apprécie Paris, après une ville allemande. Je voulais me faire croire qu’il y a du monde à Vienne, mais c’est impossible. Tout l’hôtel est plein d’Anglais très bien, ce ne sont pas des misérables comme ceux qui viennent à Nice, mais des gentilshommes. Au moins on voit des hommes, et ce n’est pas peu. Les femmes aussi sont bien.
Ми вийшли. Вулиці жваві, чарівні, обожнюю Париж. Ідемо до Феррі, вулиця Скріб, 11, я взяла адресу на Виставці. Купила дві пари черевичків: одні чорні, другі -- сіра замша, сталеві підбори, застібаються збоку пряжками з того ж металу. Друга пара такого фасону, що зʼявляється: перша була на Виставці, друга -- на мені. Звідти до диякона, я з Діною чекали в екіпажі, я нетерпеливилася і хотіла вийти, коли зʼявилися тітка й диякон. Він, мабуть, дивується, які ми виросли. Він повідомляє, що пані Войєйкова в Парижі.
Nous sortîmes. Les rues sont animées, charmantes, j’adore Paris. Nous allons chez Ferry, rue Scribe N° 11, j’ai pris l’adresse à l’Exposition. J’ai acheté deux paires de bottines, l’une noire, l’autre en peau de chamois gris, talons aciers et attachés sur le côté par des boucles du même métal. La deuxième [paire de] bottines de ce genre qui paraît, l’une à l’Exposition, l’autre sur moi. De là chez le diacre, moi et Dina attendions en voiture, je m’impatientais et voulais sortir lorsque ma tante et le diacre parurent. Il s’étonne sans doute de notre grandeur. Il nous apprend que Mme Voyeikoff est à Paris.
Їдемо до неї (він запрошений на сніданок). Застаємо її у вітальні, діти не виросли, Жюлі -- все та сама бридка. Пані Войєйкова погладшала, стала некрасивою й манірною до неможливості. Вона повністю змінилася, це вже не любʼязна пані Войєйкова, а штучна, бридка, дурна й без манер.
On va chez elle, (il y est invité à déjeuner). Nous la trouvons au salon, les enfants n’ont pas grandi, Julie est la même vilaine. Madame a grossi, elle est devenue laide et maniérée à l’impossible. Elle est complètement changée, ça n’est plus l’aimable Mme Voyeïkoff, c’est une affectée, laide, bête et sans manières.
Вона віддала дочок до пансіону. Так їм і треба, бридкі діти. Мені сказали, що я стала гарненькою (я теж вважаю, порівняно з тим, якою була), високою. З Жюлі я завела розмову про навчання. Вона мені каже:
Elle a mis ses filles à l’institut. C’est bien fait, ce sont de vilains enfants. On m’a dit que je suis devenue jolie, (je crois aussi, en comparaison de ce que j’étais) grande. Avec Julie j’ai commencé un dialogue sur l’étude. Elle me dit:
Яка дурниця, яка дурниця багато вчитися, особливо латину й грецьку!
Quelle bêtise, quelle bêtise d’étudier beaucoup, surtout le latin et le grec !
Зовсім не дурниця, жінка повинна вчитися стільки ж, скільки й чоловік. Може, на вашу думку, жінці досить уміти базікати французькою та ще про ганчірки. Хіба ні?
Pas du tout une bêtise, la femme doit étudier autant que l’homme. Peut-être selon vous, pour la femme il faut savoir bavarder en français et puis de chiffons. N’est-ce pas ?
Я її зачепила! Але згодом я говорила про мережива на Виставці, тоді вона каже:
Je l’ai piquée ! Mais plus tard je parlais de dentelles à l’Exposition, alors elle dit:
Я в цьому зовсім не тямлю, матиму час, коли виросту. Та й тепер -- хіба ж я вбираюся!
Je ne m’y connais pas du tout, j’aurai le temps quand je serai grande. Et maintenant, comme je ne fais pas des toilettes !
--- Ви маєте рацію, -- кажу я, -- завжди є час навчитися знатися на ганчірках, це остання справа. Та й це приходить зовсім природно.
— Vous avez raison, dis-je, on a toujours le temps d’apprendre à connaître les chiffons, c’est la dernière chose. Et puis cela vient tout naturellement.
Вона цього не очікувала, хотіла мені відповісти шпилькою на шпильку, а я її випередила.
Elle ne s’attendait pas à cela, elle voulait me rendre une épingle, et je l’ai prévenue.
Ми снідаємо в пані Войєйкової. Але я як на голках, тітка розповідала про княгиню Суворову, про весь її почет, і я боялася (дурна), що ненароком вона назве герцога Гамільтона. Бо він уже поїхав, коли княгиня була в Ніцці.
Nous déjeunons chez Mme Voyeïkoff. Mais je suis sur des épingles, ma tante parla de la princesse Souvoroff, de son bataclan, et j’avais peur (bête) que par hasard elle ne nomme le duc de Hamilton. Puisqu’il était parti lorsque la princesse était à Nice.
Приблизно за півгодини ми поїхали. Я справді рада. Зрештою, на прощання ми поцілувалися з дітьми. Звідти -- до себе. Диякон, тітка й Діна ціле пообіддя обговорювали справу Толстого та його нещастя. Мені нудно сидіти прикутою до готелю і слухати те, що я знаю напамʼять. Потім, на догоду диякону, обідаємо у Вефурі. Пообідала погано, та й там, здається, не дуже пристойно. Затрималися надовго, курять, розмовляють. Дощить майже цілий день, що мене втішає за втрачений час. Повертаємося, а диякон їде залізницею -- відвідати хворого в Ексі. Я рада, що він відʼїжджає. Він ні чоловік, ні священник -- просто нудний. Тримається без церемоній, як святий отець, і простий.
Dans une demi-heure à peu près nous partîmes. J’en suis vraiment contente. D’ailleurs en partant nous nous embrassâmes avec les enfants. De là chez nous. Le diacre et ma tante et Dina restèrent tout l’après midi à parler de l’affaire Tolstoy et de ses misères. Je m’ennuie de rester clouée à l’hôtel et écouter ce que je sais par cœur. Puis, pour faire plaisir au diacre, chez Véfour, dîner. J’ai mal dîné et puis ce n’est pas très comme il faut il me semble. Nous restons longtemps, on fume, on cause. Il pleut presque tout la journée, ce qui me console de l’avoir perdue. Nous rentrons et le diacre va en chemin de fer, il va voir un malade à Aix. Je suis contente qu’il parte. Ça n’est ni un homme, ni un prêtre, un ennuyeux. Il est sans cérémonie comme un saint père, et simple.
У дворі багато народу, особливо сьогодні, бо дощить. Лягаю о десятій. Коли диякон ще був у нас, ми чуємо, як щось вʼїжджає у двір з таким дзеленчанням дзвіночків, що біжимо до вікна подивитися, що це. Це омнібус. Тоді Діна:
Dans la cour il y a beaucoup de monde surtout aujourd’hui, il pleut. Je me couche à dix heures. Pendant que le diacre était chez nous, nous entendons quelque chose arriver dans la cour avec tant de sonnettes qu’on court à la fenêtre voir ce que c’est. C’est un omnibus. Alors Dina:
--- Я рада, що Марі помилилася.
— Je suis contente que Marie se soit trompée.
Яка ж вона дурна! Як я могла думати, що він розʼїжджатиме Парижем, як у Ніцці. Я взяла газету й читаю про перегони в Дьєппі. Бачу: «Фантом належить герцогу Гамільтону». Астролябія там, я сказала це вголос. Треба було сказати, що Гамільтон теж там, газета могла б потрапити тітці до рук. Набираюся сміливості, починаю знову із середини, нарешті доходжу. «Фантом належить герцогу Гамільтону». Читаю ці слова зі здивованим виглядом і обертаюся до тітки:
Est-elle bête ! Comment pouvais-je croire qu’il se promènerait à Paris comme à Nice. J’ai pris un journal, et je lis les courses à Dieppe. Je vois « Fantôme au duc de Hamilton ». Astrolabe y est, je l’ai dit à haute voix. Il fallait dire que Hamilton y est aussi, le journal pourrait tomber entre les mains de ma tante. Je me fais courage, je recommence du milieu, j’arrive enfin. Fantôme au duc de Hamilton. Je lis ces mots d’une manière étonnée et je me tourne vers ma tante:
--- Уявіть собі, герцог Гамільтон? -- кажу їй.
— Figurez-vous, le duc de Hamilton ? lui dis-je.
Те саме я зробила з бароном Фіно. Але з нею це марно, бо -- горе мені -- я думаю, що вона прочитала мій щоденник! Зберігаю газету, вона від 17 серпня. О! якби він приїхав до Парижа! Хоч би тільки побачити його! Диякон стверджує, що Джоя (це імʼя мені страшенно подобається) нічого не отримала від Сімонова. Що вона чекала, замовила меблі й нічого не отримала. Однаково, ясновельможний герцог Гамільтон оплатить ці витрати. Кажуть, що він її кинув, але я не вірю. Хіба вона його відпустить? Після втрати Сімонова втрата герцога була б надто болісною.
Je fis la même chose avec le baron Finot. Mais avec elle c’est inutile, car malheur à moi, je crois qu’elle a lu mon journal ! Je garde le journal, il est du 17 août. Oh ! s’il venait à Paris ! Le voir seulement ! Le diacre prétend que Gioia (ce nom me plaît énormément) n’a rien eu de Simonoff. Qu’elle attendait, qu’elle a commandé des meubles et qu’elle n’a rien eu. C’est égal, Monseigneur le duc de Hamilton paiera ces dépenses. On dit qu’il l’a quittée mais je n’y crois pas. Est-ce qu’elle le lâcherait ? Après la perte de Simonoff, celle du duc serait trop sensible.