Четвер, 23 червня 1873 — Зошит 006

CZ ENUKFR

Вранці я влаштувала сцену мамі й тітці. Я сказала їм усе, що накипіло. Я більше не могла стримуватися. Пляшка мусила відкоркуватися — газу було забагато. Я плакала, мама плакала. Це тривало дві з половиною години за годинником. Я попросила в мами пробачення. Саме в цю мить мені кажуть, що будинок на вулиці Франс навпроти нас горить. Я біжу, ми всі біля вікон. Виводять карети з возовень, жінки виходять, несучи дітей. Будинок ще не горить — це двір, оточений чотирма будинками, повний сіна. Полумʼя сильне. Але дурні ніццянці завжди однакові! Тікають невідомо куди й нічого не роблять, щоб зупинити пожежу, а стають здалеку, аби краще насолоджуватися видовищем. Я крикнула жінці, яка несла досить велику дитину, як я, мабуть хвору, щоб залишила її в нас. Але та дурна й волі́ла тягти її й хникати. Поль і Валіцький пішли подивитися; будинки починають горіти.

Le matin, je fis une scène à maman et à la tante. Je leur ai dit tout ce que j’avais dans moi. Je ne pouvais plus y tenir. La bouteille devait se déboucher, il y avait trop de gaz. J’ai pleuré, maman a pleuré. Cela a duré deux heures et demie par la montre. J’ai demandé pardon à maman. C’était un peu à ce moment, on me dit que la maison à la rue de France vis-à-vis de nous brûle. Je cours, nous sommes tous aux fenêtres. On sort les voitures des remises, les femmes sortent, portant des enfants. La maison ne brûle pas encore, c’est une cour entourée de quatre maisons pleine de foin. Les flammes sont fortes. Mais les stupides Niçois sont toujours les mêmes ! Ils fuient sans savoir où et ne font rien pour arrêter l’incendie et se mettent à distance pour mieux jouir du spectacle. J’ai crié à une femme qui portait un enfant assez grand, comme moi, malade sans doute, de le laisser chez nous. Mais elle est bête et a préféré le traîner et pleurnicher. Paul et Walitsky sont allés voir, les maisons commencent à brûler.

Повертаюся до того, що казала. Це була сцена прощання з усіма грубощами, що я чинила, з усіма підлощами, з усім, що я говорила злого, зухвалого. Тепер я припиняю, я змінюся цілком — повна реформа мого вбрання і мого характеру. Я стаю доброю, любʼязною, лагідною. Якщо зі мною шукають сварки — я йду. Я намагатимуся бути добрим генієм дому, зроблю все на світі, щоб більше не сварилися. Якби хоч була причина! Але ж ні за що — це жахливо. Я буду все мирити, все влаштовувати якнайкраще, я буду вгадувати бажання дідуся, мами, тітки, буду доброю з іншими. Одним словом, я зроблю так, щоб мене поважали, шукали й любили всі, від останнього жебрака до герцога й короля. Це обіцянка, яку я даю Богові. Оскільки я бажаю такого великого щастя, треба, щоб я його заслужила, — саме так я сподіваюся його здобути. Це обіцянка важка, дуже важка, але те, чого я хочу, ще важче й надзвичайніше. Отже, саме суворо її виконуючи, я наважуюся сподіватися на щось. Отже, урочисто клянуся Богові, більше до цього не повертаючись, робити те, що кажу. Якщо я хоч раз порушу свою клятву, я втрачу все. Я водночас звертаюся до Пресвятої Діви, щоб допомогла мені в цій важкій справі. Я благаю Її разом із Її Сином провадити й захищати мене.

Je reviens alors à ce que je disais. C’était une scène d’adieux à toutes les grossièretés que j’ai faites, à toutes les vilenies, à tout ce que j’ai dit de méchant, d’impertinent. Je cesse maintenant, je change complètement, une réforme complète dans ma toilette et dans mon caractère. Je deviens bonne, aimable, douce. Si on me cherche querelle, je m’en vais. Je tâcherai d’être le bon génie de la maison, je ferai tout au monde pour qu’on ne se querelle plus. S’il y avait au moins une raison ! Mais pour rien c’est affreux. Je vais concilier tout, arranger tout pour le mieux, je préviendrai les désirs de papa, maman, ma tante, je serai bonne avec les autres. En un mot, je vais me faire estimer, rechercher et aimer de tous, depuis le dernier mendiant jusqu’aux duc et roi. C’est une promesse que je fais à Dieu. Puisque je désire un bonheur si grand, il faut que je le mérite, c’est par là que j’espère l’obtenir. C’est une promesse difficile à tenir, très difficile mais la chose que je veux est encore plus difficile et extraordinaire. Alors c’est justement en la remplissant strictement que j’ose espérer quelque chose. Je jure donc à Dieu solennellement et sans plus y revenir de faire ce que je dis. Si je manque une seule fois à mon serment, je perds tout. Je m’adresse à la fois à la Sainte Vierge pour m’aider dans cette entreprise difficile. Je la supplie avec Son Fils de me guider et protéger.