❦
Четвер, 19 червня 1873
Jeudi 19 juin 1873
Саме коли я закінчувала третю годину фортепіано, приїхала карета з наказом від мами перевезти картини. Я була дуже задоволена, бо ось уже тиждень я як ті, що у підвішеному стані1, у Данте.
Au moment où je finissais ma troisième heure de piano, la voiture vint avec ordre de maman de transporter les peintures. J’étais très contente, car voilà une semaine que je suis comme les sospesi de Dante.
Я був серед тих, що в підвішеному стані2
Lo era intra color che son sospesi
І жінка мене покликала, блаженна і прекрасна3
E donna mi chiamo biata e bella
Так що я попросив її наказувати4, тощо.
Tal che di commandare i la ricchiesi, etc.
Найбільше мене дратує те, що я гаю час! О! це жахливо. Я плачу, я стала блідою й негарною через внутрішні муки. Господь почув мою молитву, і ми нарешті влаштовуємося. Я швидко взялася збирати всі картини, і ми повністю завантажили ландо самими картинами — двічі воно приїжджало за ними. Яка чудова річ — брати діяльну участь у чомусь. Моє самолюбство було цілком задоволене, коли я побачила, що всі завдячують мені швидким перевезенням всіх дрібниць, які окремо здаються нічим, а спробуй їх зібрати докупи — вони більші за найбільші кофри. Моя гордість ще більше зросла, коли Палажка сказала5: «Ось, якби не було Марі Костянтинівни, сьогодні б нічого цього не перевезли, клянуся вам». Вся моя амбіція — бути корисною. Далекі від скарг, що я не чоловік, я дуже щаслива бути Далека від бажання бути чоловіком, я дуже рада бути тим, ким є. На мою думку, жінка може бути так само корисна для своєї країни й людства, як чоловік, і різниця була (а не є) лише в освіті. Я не можу жити непомітною й розчиненою в натовпі, я мушу вирізнятися. Шкода, що люди ще трохи дурні й не дивляться на жінок так, як мали б, — це заважає мені зробити щось блискуче подвиг і зайняти помітне місце в уряді, і стати президентом республіки, у Франції, наприклад, — але ні, це занадто легко, у Франції кожен нікчемний балакун — уже хтось і може стати президентом. Але я хочу стати кимось у винагороду за свої заслуги, а не за гарну промову.5
La chose qui m’ennuie le plus, c’est que je perds mon temps ! Oh ! c’est affreux. J’en pleure, je suis devenue pâle et laide à cause des tribulations intérieures. Le Seigneur a entendu ma prière et nous allons enfin nous caser. Je me mis vite à rassembler tous les tableaux and we fully loaded the landau only with pictures, twice it came to fetch them. What a splendid thing is to occupy an active part in anything. My amour-propre was fully gratified when I saw that all were indebted to me for the quick transport of all the little things which each apart seem nothing, and try to put them together, they will be more than the largest trunks. My pride was still more engrossed when Palajka said. Voilà, s’il n’y avait pas eu Marie Constantinovna, aujourd’hui ils n’auraient pas transporté tout cela, je vous le jure. Ail my ambition is to be useful. |Rayé Far to complain that I am not a man I am very happy to be] Far from the desire of being a man, I am very glad to be what I am. In my understanding a woman can be just as useful to her country and to humanity as a man, and there was (not is) only difference in education. I cannot live ignorée et confondue in the crowd, I must distinguish myself. It is a pity that the people is still a little stupid and do not yet look at women as they ought to look, it prevents me from doing some brilliant exploit deed, and to occupy a place notable in the government, and to become the president of a republic, in France for instance, but no, it is too easy, in France each worthless talker is something and can be the president. But I want to become something in reward for my services, and not for a fine speech.
Ми покидаємо це помешкання. Мені дуже шкода — не тому, що вважаю його зручним і гарним, а тому, що це старий друг, я до нього звикла. Коли подумаю, що більше не побачу свого дорогого кабінету! Скільки я там думала про нього. Цей стіл, на який я спиралася щодня і на якому писала все найніжніше й найпотаємніше, що є в моїй душі. Ці стіни, по яких мій погляд блукав, ніби хотів пробити їх і полетіти далеко-далеко! У кожній квітці шпалер я бачила його. Скільки сцен, де він грав головну роль, я уявляла в цьому кабінеті.
Nous quittons cet appartement. Je le regrette beaucoup, non que je le trouve commode et beau, mais parce que c’est un ancien ami, que j’y suis habituée. Quand je pense que je ne verrai plus mon cher cabinet d’étude ! J’y ai tant pensé à lui. Cette table sur laquelle je m’appuyais tous les jours et sur laquelle j’écrivais, tout ce qu’il y a de plus doux et de plus caché dans mon âme. Ces murs où mon regard se promenait, comme voulant les percer et aller loin, loin ! Dans chaque fleur du papier je le voyais. Combien de scènes je m’imaginais dans ce cabinet, où il jouait le principal rôle.
Примітка упорядників
[Три рядки закреслено]
[Trois lignes cancellées]
Мені здається, що немає на світі жодної речі, про яку я не думала в цій маленькій кімнаті, від найпростіших до найдивніших. Немає жодної обставини, в якій я не уявляла б Гамільтона.
Il me semble qu’il n’y a au monde une seule chose à laquelle je n’aie pas pensé dans cette petite chambre, en commençant par les plus simples jusqu’aux plus bizarres. Il n’y a pas une circonstance dans laquelle je ne me figurais pas Hamilton.
Багатий, бідний, хворий, із перерізаним горлом, мертвий, що відʼїхав, поруч зі мною, розгніваний, добрий і т. д. і т. д.
Riche, pauvre, malade, la gorge coupée, mort, parti, près de moi, en colère, bon, etc. etc.
Часом цілі сцени розігрувалися в моїй божевільній голові. Я бачила його хворим, себе — біля нього, він непритомний6. Я кличу на поміч, лікарі нічого не можуть зробити! Він помирає! Я здіймаю руки до неба, я кричу, я кидаюся на землю! Ніщо у світі не може зрівнятися з моїм болем. Уже від самого писання того, що думала, мене проймає дрож, холодний піт і сльози.
Quelquefois des scènes entières se passaient dans ma folle tête. Je le voyais malade, moi auprès de lui, il est senseless. Je crie au secours, les médecins ne peuvent rien faire ! Il meurt ! Je lève les mains au ciel, je crie, je me jette par terre ! Rien au monde ne peut se comparer à ma douleur. Seulement d’écrire ce que je pensais me fait venir des frissons et une sueur froide et des larmes.
Справді це такий біль! Я мучу себе добровільно — яка ж я дурна! О! коли я бачу його мертвим перед очима і почуваюся безсилою7, не можу його врятувати, він утрачений навіки! О! Боже мій, відверни ці жахливі думки від мого серця!!! Як же не дорожити місцем, де стільки жахливих речей мене мучили і водночас стільки чудових мрій розраджували мене після тих жахів. Найкраще переважало, і я забираю лише добрі спогади.
Vraiment c’est une telle douleur ! Je me martyrise de mon gré, bête que je suis. Oh ! quand je le vois mort à mes yeux et que je me sens powerless, je ne puis le secourir, il est perdu pour jamais ! Oh! mon Dieu détourne ces horribles pensées de mon cœur !!! Comment donc peut ne pas être cher l’endroit où tant de choses affreuses m’ont tourmentée et encore tant de rêves magnifiques m’ont consolée de ces horreurs. Le meilleur dominait, et je n’emporte que de bons souvenirs.
Я не хто інша, як божевільна, що вміє ховати своє божевілля. Кожен, хто прочитав би це, сказав би те саме.
Je ne suis rien de plus qu’une folle qui sait cacher sa folie. Tout le monde qui lirait cela dirait la même chose.
Все ж мені дуже сумно покидати Аква Віва. Пригадую, як навесні (в лютому й березні) вранці о шостій я дивилася з вікна: праворуч будинок Савіт; трохи глибше — будинок Карлоне, ще далі вілли 57, Борель, Канепа. Ліворуч павільйон Аква Віва, павільйони Ліон, великий будинок, Корінтьєнн, вілла Штірбей, колишній пансіон Ренуар. Внизу чудовий сад, переді мною безмежне море8, а над моєю головою небо — красиве, блакитне, ясне; я спиралася спиною на вікно й відкидала голову назад, щоб дивитися на це прекрасне небо. Охоплює почуття жаху, коли отак на нього дивишся. І ця тераса! ця тераса, де я сиділа, втупившись очима праворуч, поки не зникало світло і невпинні оклики слуг не змушували мене зайти. Що ж я бачила? Куди були втуплені мої очі? Його карета біля дверей тієї...! А я — яке приниження! Я сподівалася, що, може, він вийде й я матиму щастя його побачити. Навіщо це? Бо, виходячи від неї, він сповнений нею й виходить лише для того, щоб швидше повернутися. Навіщо це? Бо він навіть не зверне уваги на мене, бідну істоту, що сидить із втомленим поглядом. І на довершення нещастя пропустить мить, коли він швидко проїде повз. Це лише для виправлення [?]: ні! ні! це було потрібно, щоб підтримувати в мені силу і бадьорість, енергію бути здатною на щось. Я його більше не бачу — і стала вʼялою, апатичною, лінивою. Зате яке щастя, коли, проїжджаючи, він машинально гляне в мій бік! Як я щаслива! І я все роблю, щоб переконати себе, що саме на мене він подивився. Я вертаюся додому вся горда, весела і сміюся, як божевільна, цілий обід, і навіть за уроками випускаю книжку з рук і з усмішкою на вустах будую повітряні замки. Панна Коліньйон кілька разів мене так застукала.
Tout de même je suis bien chagrinée de quitter Acqua Viva. Je me souviens au printemps (février et mars) quand le matin à six heures je regardais par la fenêtre, à droite la maison Savit; plus en arrière la maison Carlone, plus loin les villas 57, Boreel, Canepa. A gauche le pavillon Acqua Viva, les pavillons Lyons, la grande maison, la Corinthienne, la villa Stirbey, la ex-pension Renoir. En bas le magnifique jardin, devant moi the boundless sea, et au dessus de ma tête le ciel, beau, bleu, clair, je m’appuyais le dos sur la fenêtre et penchais la tête renversée pour regarder ce beau ciel. On éprouve un sentiment d’effroi en le regardant ainsi. Et cette terrasse ! cette terrasse où je restais les yeux fixés à droite jusqu’à ce que la lumière disparaissait et les appels répétés des domestiques me faisaient rentrer. Qu’est-ce que je voyais donc ? Où mes yeux étaient fixés ? Sa voiture à la porte de cette...! Et moi, quelle humiliation ! J’espérais que peut-être il sortira et j’aurais le bonheur de le voir. A quoi ça sert ? Puisqu’en sortant de chez elle il est plein d’elle et ne sort que pour plus vite rentrer. A quoi ça sert ? Puisqu’il ne fera même pas attention à moi, pauvre créature assise, le regard fatigué. Et pour comble de disgrâce laissera échapper le moment où il passera vite à côté. C’est seulement pour corriger [?]: non ! non ! c’était nécessaire pour soutenir en moi la force et la vigueur, l’énergie pour être capable de quelque chose. Je ne le vois plus et je suis devenue molle, apathique, paresseuse. Mais quel bonheur aussi lorsqu’en passant il regarde machinalement de mon côté ! Comme je suis heureuse ! Et je fais tout pour me persuader que c’est moi qu’il a regardée. Je reviens à la maison toute fière, gaie et ris comme une folle tout le dîner et même en apprenant les leçons, je laisse tomber le livre et un sourire aux lèvres, fais des châteaux en Espagne. J’étais plusieurs fois surprise ainsi par Mlle Collignon.
І як, як же мені не плакати, покидаючи дім, де я пережила стільки емоцій? Навіть кожен стілець мені дорогий, лампа, перед якою я пишу, мені не байдужа. А чорнильниця! це головне — саме з цієї чорнильниці я написала все, що містять ці 5 1/2 зошитів.
Et comment, comment puis-je ne pas pleurer en quittant une maison où j’ai tant éprouvé d’émotions, même chaque chaise m’est chère, la lampe devant laquelle j’écris ne m’est pas indifférente. Et l’encrier ! c’est le principal, c’est de cet encrier que j’ai écrit tout ce que renferment ces 5 11/2.
Мама та інші поїхали до Монако. Я повертаюся додому. Тітка отримала листа від пані Мортьє, та пише, що в Бадені мало людей, але хороші родини. Чарівний лист. Саме в її крамниці в Бадені я вперше побачила Джою; я була зайнята приміркою капелюха, коли та увійшла, я бачила лише край її сукні, коли вона виходила. Пані Мортьє сказала щось мамі, я питаю — що? Вона мені каже:
Maman etc. sont allés à Monaco. Je reviens à la maison. Ma tante reçut une lettre de Mme Mortier, elle écrit qu’il y a peu de monde à Bade mais des bonnes familles. Une lettre charmante. C’est dans son magasin à Bade que j’ai vu pour la première fois Gioia, j’étais occupée à essayer un chapeau lorsqu’elle entra, je n’ai vu que le bout de sa robe lorsqu’elle sortit. Mme Mortier dit quelque chose à maman, je demande quoi ? elle me dit :
— Ось, Гамільтоніна, яка елегантна, і не [?] надто вродлива.
— Voilà, Hamilianina, quelle élégante, et pas [?] très belle.
Мені дуже хотілося її побачити. Відтоді я бачила її три чи чотири рази в кареті, але побіжно і не звертаючи уваги. Вона не здавалася мені вродливою. Тепер — так.
J’ai beaucoup voulu la voir. Depuis je la vis trois ou quatre fois en voiture, mais fugitivement et sans faire attention. Je ne la trouvais pas belle. Maintenant oui.
на полях
Усі теми, які я порушую, закінчуються Гамільтоном. Якби я почала говорити про подорож на Місяць, я б напевно знайшла привід його туди вплести. Я мʼяко9 зісковзнула б у свою улюблену тему, навіть не помітивши цього.
dans la marge Tous les sujets que je traite finissent par Hamilton. Si je commençais à parler d’un voyage dans la lune, j’aurais sûrement trouvé un prétexte de l’y mêler. Je me laisserais tomber gently dans mon sujet favori sans m’en apercevoir.
Примітки
В оригіналі італійською: «sospesi» — «підвішені», душі в лімбі з «Божественної комедії» Данте (Пекло, II.52; IV). ↩
В оригіналі італійською: «Lo era intra color che son sospesi» (у Данте Io era tra color che son sospesi) — Данте, Пекло, II.52. ↩
В оригіналі італійською: «E donna mi chiamo biata e bella» — Данте, Пекло, II.53. ↩
В оригіналі італійською: «Tal che di commandare i la ricchiesi, etc.» — Данте, Пекло, II.54 (цитата неточна у Марі). ↩
В оригіналі англійською — увесь абзац від «і ми повністю завантажили», крім французьких слів Палажки (оригінал доступний через перемикач). ↩
В оригіналі англійською: «senseless». ↩
В оригіналі англійською: «powerless». ↩
В оригіналі англійською: «the boundless sea». ↩
В оригіналі англійською: «gently». ↩