❦
Неділя, 15 червня 1873
Dimanche 15 juin 1873
Мені не принесли сірий корсаж, і я не пішла до церкви; було надто пізно — літургія о десятій замість одинадцятої.
On ne m’a pas apporté le corsage gris et je ne suis pas allée à l’église; il était trop tard, la messe est à dix heures au lieu de onze heures.
Бідна Соломинка! Вона їде! Ми проводимо її о другій. На вокзалі ми застали сімʼю Берлікових, що виїжджала до Росії зі своїм лікарем Чернікоффом. Соломинка їде з ними, бо знає — і ми знаємо — Чернікоффа, і якщо їй стане зле в дорозі, буде кому про неї подбати. Мадам Теплакова їде до Марселя. Наша група була численна й дуже жвава (сіра батистова сукня, білий вишитий жакет). Коли потяг уже рушав, Соломинка сказала:
Pauvre Solominka ! Elle part ! Nous allons la reconduire à deux heures. Arrivés à la gare, nous y trouvâmes la famille Berlikoff qui partait pour la Russie avec leur médecin Tchernikoff. Solominka va en même temps qu’eux parce qu’elle connaît et nous connaissons Tchernikoff, et si elle n’est pas bien en voyage il y aura quelqu’un pour la soigner. Mme Teplakoff s’en va à Marseille. Notre groupe était nombreux et très animé, Qupe grise batiste, vêtement blanc brodé). Solominka a dit au moment où le train allait bouger:
— До побачення, Маріє Степанівно, справді добрий спогад.
— Au revoir, Marie Stepanovna, un vraiment bon souvenir.
Ми попрощалися; вона сіла у вагон, потяг рушив, і за кілька хвилин видно лише трохи диму та маленьку чорну цяточку вдалині — ось що залишилося від бідної Соломинки! Я пішла, і серце в мене стискалося. Мама, тітка, Діна й я поїхали до Говардів близько пів на дванадцяту. Усі Говарди — пані й Елен — приїхали до нас. Елен підросла, похорошіла, носить довгі сукні. Ми були раді знову побачитися. Біля дверей нас зустріла пані Говард у супроводі всіх дітей. Мама й решта сидять годину й їдуть, а нас на загальне прохання лишають обідати. Тепер треба описати, що ми робили цілий день. Ну що ж? Нічого. Розмовляли — стоячи, сидячи, в саду, в домі.
Nous avons fait nos adieux, elle s’est mise en voiture, le train part, et on ne voit plus dans quelques minutes qu’un peu de fumée et un petit point noir au lointain, voilà ce qui reste de la pauvre Solominka ! Le cœur serré, je partis. Maman, ma tante, Dina et moi allâmes chez Howard vers onze heures et demie. Tous les Howard, Madame et Hélène sont venus chez nous. Hélène est grandie, embellie, porte des robes longues. Nous étions contentes de nous revoir. Sur la porte Mme Howard nous a rencontrées, suivie de tous les enfants. Maman etc. après être restées une heure partent et à la demande générale nous laissent dîner. Il faut maintenant décrire ce que nous avons fait toute la journée. Eh bien ? Rien du tout. Parlé, debout, assis, au jardin, à la maison.
Яка Елен гарна. Я люблю її більше, ніж Ліз, хоча та щиріша, й така любляча, натура така відкрита, така добра! Я завжди більше люблю Елен, хоч не визнаю за нею всіх цих якостей. У неї вони теж є, але Ліз — набагато більше.
Comme Hélène est jolie. Je l’aime mieux que Lise, bien que l’autre est plus franche, et si aimante, une nature si ouverte, si bonne ! J’aime toujours mieux Hélène quoique je ne lui reconnais pas toutes ces qualités. Elle en a aussi, mais Lise bien plus.
Ліз мені заздрила. Весь час робила дурниці. Одне слово, заздрила. Я одного разу трохи ревнувала до племінниці мадам Юркової, бо та віддавала перевагу Діні.
Lise était jalouse de moi. Tout le temps elle faisait des bêtises. Elle était jalouse en un mot. J’étais un peu jalouse une fois de la nièce de Mme Yourkoff parce qu’elle préférait Dina.
Мені соромно, але мушу зізнатися в одній речі.......... я трохи заздрісна. І в цю мить заздрю Елен! Заздрю її красі! (З однієї-єдиної причини: боюся, що, оскільки вона багато подорожує — влітку до Англії, навесні до Росії, взимку в Ніцці, — боюся!) божевільна я! Усе може статися; я боюся... що вона йому сподобається! Поки він зі своєю кокоткою — це нічого; але якщо він покохає її — я втрачу його назавжди. Зараз у мене є слабка надія: він може з примхи покинути красуню Джойю й прийти до мене. Але щойно він потрапить під владу молодої дівчини — кінець! Бо я собі уявляю — я, яка ні гарна, ні красива, ні чарівна, — що він може мене покохати!
J’ai honte mais je dois avouer une chose.......... je suis un peu envieuse. Et j’envie en ce moment Hélène ! J’envie sa beauté ! (Pour une seule raison seulement, de peur que, comme elle voyage beaucoup, l’été en Angleterre, le printemps en Russie, l’hiver à Nice, j’ai peur !) folle que je suis ! Tout peut arriver, j’ai peur... qu’elle ne lui plaise ! Tant qu’il est avec sa cocotte, ça ne fait rien, mais s’il aime elle, il sera perdu à jamais pour moi. Maintenant j’ai un faible espoir, il peut par un caprice laisser la belle Gioia, et venir à moi. Mais une fois sous l’empire d’une jeune fille c’est fini ! Puisque moi je m’imagine, moi, qui ne suis ni jolie, ni belle, ni charmante qu’il peut m’aimer !
на полях
Дзеркальце на корсажі зліва.
dans la marge Un miroir sur le corsage à gauche.
Як же вона, така гарна й чарівна, усміхнена така освічена — як вона може не домогтися його кохання!! Я потворна — визнаю це тепер! О, якщо він її покохає!!! Я її зненавиджу! Ні... я буду спокійна, принижена. Визнаю, що не можу зрівнятися з її красою, що було божевіллям сподіватися, — і кохатиму її теж, буду покірна. Її присутність буде мені нестерпна; не кохатиму й не ненавидітиму; дивитимуся на неї як на окрему істоту, до якої відчуватиму лише заздрість.
Comment donc elle, si belle et si charmante, souriante si instruite, comment elle ne peut se faire aimer de lui !! Je suis laide, je reconnais cela maintenant ! Oh ! s’il l’aimera !!! Je la détesterai ! non... je serai calmée, humiliée. Je reconnais que je ne puis me comparer à sa beauté, que j’étais folle d’espérer et je l’aimerai aussi, je serai humble. Sa présence me sera insupportable, je ne l’aimerai ni la détesterai, je la regarderai comme un être à part pour lequel je ne sentirai que de l’envie.
О, яка лють, коли відчуваєш своє безсилля! Чому одна красива, а інша — ні? Чому ця несправедливість? Вона його не кохає, я — кохаю; чому ж я не красива, щоб він мене покохав? О, є речі, які цінують більше за красу. Але що це за речі? Чи є вони в мене? Грація, лагідність, розум, доброта, освіта. Останнє в мене буде. А решта? Та й усе це не може замінити краси. Хоч як кажи — це чесноти потворних. Можна мати все разом, але це рідкість! Сто разів я радилася зі своїм дзеркалом. І сто разів переконувалася в жахливій правді! О, вона така красива! Я заздрю їй не через красу — багато є красивих! Але так боюся її! Боюся, бо вона може одного дня стати моєю суперницею, а я безсила.
Oh ! quelle rage quand on sent son impuissance ! Pourquoi aussi une est belle et l’autre non ? Pourquoi cette injustice ? Elle ne l’aime pas, moi je l’aime, pourquoi ne suis-je pas belle pour qu’il m’aime ? Ah HI y a des choses qu’on aime mieux que la beauté. Mais quelles sont ces choses ? Les ai-je ? La grâce, la douceur, l’esprit, la bonté, l’instruction. Cette dernière j’aurai. Mais les autres ? Et puis tout cela ne peut remplacer la beauté. On a beau dire ! ce sont des vertus de laides. On peut réunir tout, mais c’est rare ! Cent fois j’ai consulté mon miroir. Et cent fois je me suis convaincue de l’horrible vérité ! Oh ! elle est si belle ! Je ne l’envie pas pour sa beauté, il y en a beaucoup qui sont belles ! Mais j’ai tellement peur d’elle ! Peur car elle peut être un jour ma rivale et que je suis impuissante.
Хіба я не божевільна? Боже мій, визволь мене від цих жахливих фантазій, що змушують мене плакати й роблять такою нещасною й неспокійною1.
Ne suis-je pas folle ? Mon Dieu délivrez-moi de ces horribles fantaisies qui me font pleurer et qui me rendent si malheureuse et restless.
Примітки
В оригіналі англійською: «restless». ↩