❦
Четвер, 12 червня 1873
Jeudi 12 juin 1873
Погода чудова, свіжа, трохи дощить, легесенький вітерець; день як у Баден-Бадені (фіолетова сукня, капелюшок з вощеної тканини). Сукні не було видно, бо я вдягла непромокальне пальто; надягла тіткині сережки — вона мені їх подарувала. Шия дуже відкрита, чорне пальто, і ніщо не відділяло шию від пальта, — тож вона здавалася білішою, ніж зазвичай. Ця свіжа, волога погода мене освіжила; я була гарна, так, гарна; рожева, біла, волосся під тим чорним капелюшком, напівзібране, було золотисте; сережки були майже того самого кольору, що й волосся. Я досить задоволена собою. Мені прислали екіпаж, і я поїхала сама до мадам де Музе — зустріти маму й поїхати з нею на віллу Бакіс, яку вона оглядала сьогодні вранці і яка їй дуже подобається. Я там застала пана й пані Анічкових. Я входила — вони виходили.
Le temps est délicieux, frais, il pleut un peu, une toute petite brise; une journée comme à Baden-Baden (robe violette, chapeau en toile cirée), on ne voyait pas ma robe car j’ai mis mon imperméable, j’ai mis la parure de boucles à ma tante, elle me l’a donnée; mon cou très décolleté, le manteau noir, sans rien qui sépare le cou du manteau, il semblait plus blanc que d’ordinaire. Ce temps frais et humide m’a rafraîchie, j’étais jolie, oui jolie; rose, blanche, les cheveux sous ce chapeau noir étaient dorés; à moitié relevés, les boucles d’oreilles étaient presque de la même couleur que les cheveux. Je suis assez contente de moi. On m’envoya la voiture et je suis allée seule chez Mme de Mouzay retrouver maman et aller avec elle à la villa Baquis qu’elle a visitée ce matin et qu’elle trouve très bien. J’y trouvais M. et Mme Anitchkoff. J’entrais, ils sortaient.
Вілла дуже гарна — шляхетний дім, красивий, великий; сад теж чудовий. Багато кімнат. Одним словом — дуже добре. Одне мене мучить: я буду позбавлена свого найбільшого щастя — бачити його. Поки ми живемо на Променаді, навіть в Аква-Віві, в глибині, я можу вийти на терасу і, в нагороду за своє терпіння, ходити туди щодня. Користуючись кожною вільною хвилиною, я встигаю побачити його принаймні двічі на місяць. Лише так я можу його бачити. Я його не знаю. Він не буває у світі! А на цій віллі я його більше не бачитиму. Зможу бачити лише на прогулянках, та й то ні. Я ніколи не бачила його (ах, бачила! один раз — того першого разу) на прогулянці. Він їде до неї й повертається від неї — ось і все. А ще в екіпажі я почервонію, дізнаються — краще про це не думати! Це занадто тяжко!
La villa est très belle, c’est une maison noble, belle, grande, le jardin est fort beau aussi. Il y a beaucoup de chambres. C’est très bien en un mot. Une chose me tourmente, je serai privée de mon plus grand bonheur: le voir. Etant à la promenade, même dans Acqua Viva au fond je puis aller à la terrasse et, pour prix de ma patience, d’y aller tous les jours. A chaque moment que j’ai à moi, je parviens à le voir deux fois au moins par mois. Je ne puis le voir que de cette façon. Je ne le connais pas. Il ne va pas dans le monde ! Tandis que dans cette villa je ne le verrai plus. Je ne pourrai le voir que dans mes promenades et pas même. Je ne l’ai jamais vu (ah ! si ! une fois, la première fois) se promener. Il va chez elle et revient de chez elle, c’est tout. Et puis, en voiture, je rougirai, on saura, il vaut mieux ne pas y penser ! C’est trop dur !
З вілли мама поїхала до пані Анічкової, а я пішла за тіткою й Діною. Дім і їм сподобався, і ми домовилися; ціна: пʼять тисяч пʼятсот франків на рік. Завтра підписуємо оренду. Тоді не буде більше зволікань, і я зможу їхати до Відня. А там... о, яка я дурна! За обідом жахлива сварка — дідусь і мама через Коліньйон. Дідусь дозволяє собі забагато; я обурена. Цей жахливий Молчанов приходив; я хотіла, щоб сказали, що нікого немає, але дідусь хотів його прийняти. Мама й решта спустилися до саду, щоб його прийняти. Він викликає в мене відразу; підозрюю, що він якийсь агент. Яка необережність! Стільки людей нас обманювало. Не розумію цього — приймати в себе незнайомця, підозрілу особу. Самі це визнають — і приймають цього чоловіка. Пошкодують.
De la villa maman alla chez Mme Anitchkoff et je suis allée chercher ma tante et Dina. Elles aussi trouvèrent la maison bien et on est d’accord; le prix: cinq mille cinq cents francs pour l’année. Demain on signe le bail. Alors il n’y aura plus de retard et je pourrai aller à Vienne. Et là... oh je suis bête ! A dîner une querelle affreuse, grand-papa et maman, pour Collignon. Grand-papa se permet trop, je suis indignée. Cet horrible Moltchanoff est venu, je voulais qu’on dise qu’il n’y a personne, mais papa voulait le recevoir. Maman etc. sont descendus au jardin pour le recevoir. Il me répugne, je le soupçonne être un agent quelconque. Comme on est imprudent ! Il y avait tant de monde qui nous a trompé. Je ne comprends pas cela ! recevoir chez soi un inconnu, un personnage suspect. Eux-mêmes le reconnaissent et reçoivent cet homme. On s’en repentira.
Дідусь дозволив собі погано говорити про моє імʼя; я серйозно попросила його стриматися. Він навіть заговорив про рахунки тощо. Я йому пояснила, що нічого йому не винна, що живу на свої гроші й що він мені нічого не дає.
Papa s’est permis de parler mal de mon nom, je l’ai sérieusement prié de se modérer. Il a même parlé de factures etc. Je lui ai expliqué que je ne lui dois rien, que je vis pour mon argent et qu’il ne me donne rien.
Здається, ці дами повезли шпигуна у своєму екіпажі до Монако! О, лють! О, жах!!!!
Je crois que ces dames ont emmené dans leur voiture l’espion, à Monaco ! Oh ! rage ! oh ! horreur !!!!