Вівторок, 3 червня 1873

Поки не матиму гувернантки й учителів, я вирішила продовжувати навчання: нічого нового не брати, а повторювати вивчене за порядком, за навчальним планом.
Хіба це не мудре рішення, Гамільтон? Ти мені пробачиш, що кажу тобі ти. Але якщо Бог дозволить, щоб ти одного дня прочитав цей щоденник — я зможу тобі тикати, бо лише мій чоловік його прочитає.
Як би я хотіла бачити його уві сні! Відколи його кохаю, мені снився лише три чи чотири рази — це справді замало. Цієї ночі мені наснилося, що, дивлячись із вікна window на вулиці Франс, я бачу, як проходить Борель у капелюшку бандита з карнавалу й входить у провулок між Аква-Вівою й Ліонс. Я дивувалася, чого він приїхав улітку. Він мене впізнав і теж мав здивований і задоволений вигляд.
Ось — хіба не краще було б бачити у сні Гамільтона? Про того іншого я зовсім не думала відтоді, як пообіцяла не говорити й не думати про нього; я про нього не говорю й не думаю зовсім. А він мені сниться!
Можна подумати, що він мені ще подобається, — але ні, ні, ні! Мені, безсумнівно, було нелегко від нього відмовитися, бо він мені досить подобався, але це «подобався» — ніщо поряд із коханням, яке відчуваю яким кохаю Гамільтона, — тобто той мені лише подобався, а цього я кохаю. Тільки тепер я вірю панові Барнола, який каже, що ніколи не сниться той, кого дуже хочеш побачити уві сні. І чим більше когось кохаєш, тим менше можеш згадати обличчя. Проте це останнє неправда. Кілька разів він зʼявлявся в мене перед очима — і такий живий! Особливо в російській церкві на Страсну пʼятницю мені справді здалося, що він був там. У нього був навіть той шанобливий вигляд, який маєш, підходячи до плащаниці. Він піднімався сходами й чекав, поки дама, що цілувала плащаницю, закінчить, — рука напоготові, щоб перехреститися. Яка дурна в мене уява!
Знову дивилися квартири. І знову нічого. А все ж треба б нарешті вирішити.
Увечері ми всі разом сиділи в салоні й нічого не робили. І розмова, звісно, зайшла про світ. Я просила прийомів; мама відмовляла. Вона не любить світу, а я люблю. Треба б подумати про мене. Правда, коли маєш судовий процес і всілякі неприємності, то є чим клопотатися й без того, — але це не може заважати аж настільки.
Ця Маркевич мене дратує: коли я починаю говорити про світ, вечори тощо, вона підходить і вигукує:
— Та не бійся нічого, тобі не потрібні вечори, я знайду тобі герцога, піду всюди й знайду тобі його обовʼязково!
Вона не знає, якого саме я хочу. Приблизно місяць тому я молилася Богу; вона сиділа біля мого дзеркала й розважалася тим, що відволікала мене від молитви, питала, про що я молюся. Потім каже:
— А, знаю! Ти просиш герцога, о! Знаю — це герцог. — Це не герцог, а той герцог, про якого я молюся.
Звісно, я люблю титул, але більше люблю того, кого кохаю. Якби Ламбертьє був герцогом, а Гамільтон просто паном — я б не вагалася. Я не винна, що кохаю людину титуловану й багату. Це велике щастя для мене, що він є тим, ким є, бо хоч би ким він був — я б його кохала так само.
Тільки б Бог захотів мені допомогти.
Маркевич не пропускає й години, щоб не сказати «герцог» або «герцогиня»; сьогодні навіть тітка сказала: маленька герцогиня.

Примітки

В оригіналі англійською: «window» (вікно); Марі закреслила французьке «fenêtre» і замінила його англійським словом, тож слово лишається в тексті мовою оригіналу. ↩
Плащаниця (у Марі plachtchanitsa) — вишите полотно із зображенням Христа, покладеного до гробу; у православних храмах її виносять на Страсну пʼятницю, і вірні підходять її цілувати. ↩