Понеділок, 14 квітня 1873

Гарна погода. Наш день. На прогулянці (блакитно-сіра сукня, негарно). Я в розпачі від своїх суконь — плакала через них; я вся нещасна; ходила з тіткою до двох кравчинь, але все погано; напишу до Парижа — не можу терпіти тутешніх суконь, через них я надто нещасна! О, Боже мій!
Бачила панну де Ґальве — яка вона чарівна, як би я хотіла бути такою, як вона! А її капелюх! О, я не можу дивитися на нього холоднокровно — він мені так подобається; я дала б двісті франків за подібний.
Увечері до церкви — це перший день нашого Страсного тижня; я говію. Мушу сказати, що мені не подобається багато що в моїй релігії — є сліпі й безглузді звичаї, у які я не можу вірити. Але не мені її реформувати.
Я вірю в Бога, у Христа, у Пресвяту Діву; вірю щиро, молюся Богу щовечора й не хочу перейматися дрібницями, які нічого не значать для справжньої релігії, справжньої віри! Я вірю в Бога — і Він добрий до мене. Він дає мені більше, ніж треба.
О, якби Він дав мені те, чого я так бажаю, — герцога Гамільтона! Я кохаю його. У церкві я молилася за це, молилася за нього, думала про нього. І, можливо, Господь зглянеться на мене; хоча я можу обійтися без того, про що прошу, — але ні, ні! — я була б такою щасливою, якби його мала; я б благословляла Бога! Як я бажаю, щоб він мене покохав! Я кохаю його по-справжньому; я повинна хоча б це написати, бо якби я нікому не сказала й навіть не написала тут, мене б переповнило — я не змогла б більше жити, я б луснула, чесне слово! Стає легше й біль зменшується, коли хоча б напишеш.
— На маскараді — світлячком, зі світлом на голові.
— Неодмінно щонеділі перечитувати все, що вивчила із загальної історії.
— Бал, де всі дами зі світлом на голові.
Піти до театру в масці.
Золоте серце, а в ньому дзеркальце.
— Фігура котильйону.
— Пояс із колючками, які можна випускати за бажанням.
— Обід, де всі страви з папʼє-маше, фрукти воскові, вина в несправжніх бокалах.
— Обід, де страви, наприклад індичка, зроблені з фруктів і солодощів, що мають вигляд трюфельованої індички, а індичка, навпаки, приготовлена як тістечко — аж не відрізниш.
— Наступної зими ні під яким приводом не замовляти собі інших суконь, крім суконних, жодного іншого капелюха, крім чорного «бандита», і жодної іншої зачіски, крім як у панни де Ґальве; на весну — сірий капелюх, як у неї.
Клянуся виконати це під страхом ніколи не стати герцогинею Гамільтон. Але гадаю, що мій смак не зміниться; якщо зміниться — зроблю це всупереч смакові, але не думаю; це ж так розкішно! Якщо копіюватиму її зараз — це помітять; але наступної зими — ні. Отже, клянуся перед Богом виконати те, що тут обіцяю, — але не думаю. Єдиний виняток — чорний оксамит.
на полях
Мимоволі я не виконую цієї божевільної обіцянки. Як не вірити в дурниці?